«Холодильник твій, а квартира — моя»: відповідь дружини, яка змусила чоловіка негайно шукати ключі від замка

Двері грюкнули так, що чашка на столі підскочила. Павло повернувся. Я навіть не обернулася від монітора, просто втомлено зітхнула.

Останні місяці його повернення з роботи нагадувало прихід грозового фронту. Спочатку вдалині гримить, а потім зривається злива.

— Знову працюєш? — Його голос пролунав за спиною. У ньому не було цікавості, лише погано приховане роздратування.

— Закінчую звіт, Паш, ще хвилин п’ятнадцять.

Він пройшов на кухню, мовчанка затягнулася. Я почула, як відчинилися дверцята холодильника. Це був поганий знак, дуже поганий.

— Це що таке? — Тон став крижаним.

Я закрила ноутбук, звіт міг і почекати. На кухні Павло стояв, тримаючи в руці маленький брикет сиру з блакитною пліснявою, наче це був доказ з місця злочину.

— Це сир, — відповіла я, намагаючись, щоб мій голос звучав спокійно.

— Я не сліпий! Я бачу, що це сир! — Він майже верескнув. — Він коштує як крило від літака! І це що? Авокадо? Ми тепер мільйонери, Яно? Я щось пропустив?

— Я купила його за свої. Мені захотілося.

Фраза «за свої» подіяла на нього як червона ганчірка на бика. Він жбурнув сир на стіл. Шматок відколовся і впав на підлогу.

— За свої? — перекривив він. — Та що там твого в цьому домі? Я гарую з ранку до ночі, щоб платити за цю квартиру, за комуналку, за їжу, а ти… ти приносиш свої копійки і витрачаєш їх на плісняву за тисячу! Ти взагалі на свою зарплату дивилася останнім часом? Тобі її на проїзд та обіди в їдальні має вистачати, не більше!

Всередині все похололо. Не від образи — до них я вже звикла, — а від якоїсь фінальної оглушливої ясності. Ось він, чоловік, якому я колись сказала «так», чоловік, який вимірює мою цінність рядком у зарплатній відомості.

— Пашо, я теж працюю, — тихо сказала я, — і я маю право купити собі шматок сиру.

— Не маєш! Не в моєму домі! Не на мої, по суті, гроші! Все, з мене досить! — Він наставив на мене палець, його очі горіли злою дріб’язковою рішучістю. — Ти хотіла роздільний бюджет? Ти його отримаєш, по-справжньому! Раз ти так мало отримуєш, їжа в холодильнику тільки моя, зрозуміло?

Я мовчала, дивлячись на нього. Він чекав відповіді, скандалу, сліз, чого завгодно.

— Я щось неясно сказав? — прогарчав він.

Я повільно знизала плечима.

— Як скажеш, Пашо…