Урок для свекрухи: який сюрприз залишила невістка у ресторані

— Пані, послухайте, пані! Зробіть фото із сином на згадку. Підходьте, зовсім недорого.

Худорлявий літній чоловік, яких можна зустріти сотні на пляжах від Одеси до Затоки, засмаглий до стану старого пергаменту, активно закликав Наїну під свою строкату пляжну парасолю. Поруч зі стендом, завішаним яскравими знімками, у нього примостилися кілька звірят і птахів.

— Матусю, ну давай сфотографуємося! — загорівся ідеєю семирічний Іллюша.

Він скорчив настільки кумедну гримасу, що Наїна не стрималася, розсміялася і дозволила повести себе до імпровізованої фотостудії.

— Ну, герою, з ким хочеш кадр? — розплився в усмішці фотограф. — Ось є мавпочка. Хочеш погладити? Не бійся, вона у нас інтелігентна, сумирна. Чи, може, з голубем?..

— Я хочу з орлом! — дитина впевнено тицьнула пальцем у величезного птаха, що сидів на жердині, прив’язаний за лапу. Своїми потужними пазуристими лапами хижак охоплював масивну дерев’яну опору майже цілком.

Фотограф із сумнівом зміряв поглядом щуплавого хлопчину, перевів погляд на грізного птаха, порівняв їхні габарити і, глянувши на маму, ледь помітно похитав головою. Наїна все зрозуміла без слів.

— Ні, Іллюшо, давай краще з мавпочкою. Я боюся цього птаха, подивися, який у нього дзьоб.

— Ну от… — розчаровано видихнув хлопчик і повернувся до чоловіка. — Ви вже вибачте, у мене мама боягузка.

Дорослі перезирнулися і розуміюче усміхнулися. Чоловік зробив кілька кадрів з різних ракурсів: дитина з мавпочкою, потім одного Іллю, потім з мамою. Згодом Наїна передала тваринку асистенту фотографа, який стояв поруч. Вона присіла навпочіпки біля сина, щоб поправити йому одяг, що збився. Усміхнулася, дивлячись на свою дитину з ніжністю, і в цей момент почула клацання затвора. Жінка здивовано обернулася.

— Дуже гарний, живий кадр вийшов, — зніяковіло знизав плечима майстер. — Я вам його безкоштовно надрукую.

І ось відтоді ця фотографія висить тут, у залі, на почесному місці над диваном. Так завжди й буває: випадкові кадри виявляються справжніми шедеврами.

Ілля проводив екскурсію своєю квартирою для дівчини. Наталка пильно вдивлялася у знімок, на якому жінка з гладко зачесаним назад чорним волоссям, у темно-червоній сукні, присіла поруч із хлопчиком і дивилася на нього з неприхованим обожнюванням.

— А де ж знімок з мавпочкою? — поцікавилася гостя, оцінивши майстерність фотографа, який зумів спіймати таку гарну, невловиму мить.

— Та хто ж його знає, — усміхнувся парубок. — Може, лежить десь у старих альбомах, а, можливо, і загубився під час переїздів. Мама дуже любить саме цю фотографію. Їй здається, що тоді був найщасливіший час у її житті.

— А зараз хіба ні?