План бабусі: чому старенька заповіла «улюбленим» дітям будинок, а «нелюбій» онуці — матрац

У майстерні Аліни завжди пахло однаково: сумішшю скипидару, бджолиного воску, старого деревного пилу та холодної кави. Це був запах її життя, запах притулку, який вона створювала останні три роки. Але сьогодні до цього звичного аромату домішувався важкий, затхлий дух злежаної тканини та часу.

Посеред кімнати, захаращуючи прохід до верстата, лежав він. Матрац. Це була громіздка, потворна споруда. Оббивка зі смугастого тику, колись біло-блакитна, тепер стала сіро-жовтою, вкритою плямами невідомого походження.

Де-не-де тканина протерлася до дірок, і звідти стирчали жорсткі волокна набивки. Матрац виглядав як викинутий на берег кит — недоречний, величезний і мертвий. Аліна витерла руки об робочий фартух і зітхнула.

Дві години тому сусід Микола, лаючись крізь зуби, допоміг затягти цю «спадщину» на третій поверх.

— Ну й важкий, Алінко, — віддихувався він, витираючи лисину. — Там що, цегла всередині? Чи бабця золото партії сховала?

Микола хихикнув над власним жартом, узяв обіцяну купюру за допомогу і пішов, залишивши Аліну наодинці з монстром. Жарт про золото навіть не викликав посмішки. Аліна знала свою сім’ю. Якби там було золото, дядько Михайло перегриз би тканину зубами прямо на горищі.

Вона обійшла матрац, зачепивши стегном кут верстата. Місця в її орендованій студії, переобладнаній під майстерню, і так було обмаль. Тут стояли два віденські стільці в очікуванні переклеювання, масивний дубовий комод, з якого вона вже тиждень знімала шари радянського лаку, і купа інструментів.

Матрац з’їв увесь вільний простір.

— І що мені з тобою робити? — запитала вона вголос.

Відповіді не було. Матрац мовчки випромінював запах старості.

Аліна підійшла до вікна…