Альпініст помітив залізні двері в скелі, а коли відчинив — мало не впав від побаченого.

Зворотна дорога пройшла в мовчанні, кожен думав про своє, але мета була зрозуміла: потрібно повідомити владі та журналістам, щоб відновити честь загиблих. Батько спочатку сумнівався, але погодився заради сімей Коваленка і Литвина. Сім’ї знайшли через тиждень: у Коваленка залишилася сестра Ніна Дмитрівна в Києві, у Литвина — дочка Ольга Андріївна в Харкові.

Реакція була однакова: недовіра, сльози, подяка. Через місяць вони зібралися разом у Львові: Артем, його батько, Ніна Дмитрівна, Ольга Андріївна. Вирішили організувати експедицію, спустити тіла з гори й поховати по-людськи, а правду розповісти всім. Експедицію організували в листопаді, зібравши команду перевірених людей, альпіністів, рятувальників ДСНС.

На місце прибули п’ятого листопада в погану погоду, розбили табір, і батько теж приїхав, незважаючи на вмовляння. У перший день піднялися до дверей, увійшли в бункер, судмедексперт констатувала муміфікацію тіл. До вечора спустили перше тіло — дядька Пашу. Батько зустрів носилки внизу, впав на коліна й плакав, як мала дитина.

На другий день підняли Коваленка і Литвина; Ніна Дмитрівна обіймала мішок з останками брата, Ольга Андріївна стояла мовчки із сухими очима. На третій день вилучали документи, знайшли журнал чергувань, що підтверджував слова Кравчука, і особисті речі. У дядька Паші знайшли медальйон із фотографією нареченої Тані.

Через тиждень відбулася велика прес-конференція у Львові, де Артем розповів правду, показав документи й відеозапис зізнання Кравчука. Розгорівся скандал, військова прокуратура порушила справу, а Міністерство оборони випустило наказ про посмертну реабілітацію. Похорон призначили на грудень у трьох різних містах. Дядька Пашу ховали в рідному селі, і батько стояв біля могили прямий, як скеля, прощаючись із братом.

Після похорону на поминках батько розповідав, яким був Пашка: веселим, добрим, захисником слабких. Фотографію брата повернули на стіну. Потім були похорони в Києві та Харкові, де сім’ї нарешті змогли попрощатися зі своїми рідними без тавра ганьби. Додому повернулися до Нового року, життя поступово налагоджувалося, але Артем відчував порожнечу після досягнення мети.

Він запросив батька до себе на свята, і вони зустріли Новий рік удвох, піднявши келихи за загиблих. Батько зізнався, що думав померти з тягарем ненависті, але Артем, якого дядько сам хотів так назвати, врятував його. Взимку Артем почав шукати Таню, наречену дядька. Знайшов Тетяну Сергіївну Мельник у Львові, яка все життя чекала й не вийшла заміж…