«Ані копійки? Добре»: чому мати гірко пошкодувала про заповіт

Батько напружився.

— А хто, по-вашому, останні чотири роки платить за іпотеку цього будинку?

Мати підняла брови:

— Ну як хто? Банк списує. Автоматично. Як і завжди.

— Правильно. Тільки банк уже давно не власник цієї іпотеки. Чотири роки тому я викупила ваш борг. Через свою компанію. Повністю.

Тиша. Льоша перестав жувати. Олена навіть впустила виделку.

Аліна дістала з сумки копії документів. Поклала на стіл, прямо перед батьками.

— Ось договір. Ось графік платежів. Ось папери про перехід права власності. Я не просила дякую. Я просто не думала, що у відповідь не отримаю нічого. Навіть поваги.

Мати зблідла. Батько мовчав. Льоша й Олена перезирнулися.

— І ще. З минулого місяця ви допустили прострочення. Банк би вже почав оформлення стягнення. Але я не банк. Поки що.

Аліна встала.

— Я не погрожую. Я просто повідомляю. З цього дня ви — орендарі. Контракт надішлю завтра. Оплата за ринковою ставкою. Або шукайте новий будинок.

І пішла, не обертаючись.

Наступного дня тиша була оглушливою. Ні дзвінків, ні повідомлень, ні спроб виправдатися. Аліна їхала на роботу з холодною рішучістю в грудях. За вікном звичний ранковий хаос міста: затори, автобуси, перехожі з кавою в пластикових стаканчиках. Але всередині неї панувала рідкісна для останнього часу ясність.

До обіду надійшло повідомлення від її юриста: «Прострочення офіційно зафіксовано. Набуває чинності пункт договору про переведення власності в одноосібне володіння Jack Capital. Підготуємо повідомлення про перехід статусу, тепер вони орендарі»…