Чоловік дізнався про мій спадок і тут же вигадав викрадення свекрухи. Сюрприз, який зламав його план

Він просто не зможе проґавити такий момент. Кирило захоче особисто забрати сумку з мільйонами в порожньому ангарі, натягнувши маску. Там мав бути його спільник, той самий Толік.

Але тепер куш так легко впав просто до рук. Тому Кирило явно вирішив проконтролювати все самостійно. Вечір опустився на місто важкою свинцевою ковдрою.

Валентина їхала на похмуру околицю. У спортивній сумці, що лежала на пасажирському сидінні, спочивали нарізані пачки газетного паперу. Зверху були покладені сувенірні купюри з банку приколів, куплені в магазині подарунків.

Лише зверху для правдоподібності лежала одна справжня тисячна купюра. Вона зупинилася біля воріт колишнього заводу бетонних виробів. Місце було моторошне: скелети арматури, бита цегла й вітер, що гуляв у порожніх очницях вікон.

Жодної охорони, просто ідеальне місце для кримінальної драми. Валя впевнено вийшла з машини. Важка сумка помітно відтягувала плече.

Вона знала, що за нею уважно спостерігають. Вона заздалегідь зв’язалася з майором поліції, контакти якого їй теж дав Едуард. Виявилося, майор дуже не любив шахраїв.

А статтю про завідомо неправдивий донос і вимагання ще ніхто не скасовував. Особливо коли жертва сама пише заяву на себе. Група захоплення була на місці вже цілу годину.

Вони сиділи в непримітному фургоні за рогом. Двоє оперативників у цивільному ховалися всередині цеху. Валя сміливо увійшла в напівтемний ангар.

Світло фар її машини, залишеної біля входу, вихоплювало бетонні стовпи. — Гей! — голосно крикнула вона в порожнечу. — Я привезла гроші!

У відповідь була тиша, лише легкий шурхіт гравію. З тіні масивної колони вийшла постать. Чорна куртка, накинутий капюшон, а обличчя повністю приховане чорною балаклавою.

У руці виднілося щось схоже на пістолет. Постать була до болю знайомою. Хода виказувала те, як він трохи клишоногив на ліву ногу.

Постать змінила голос, намагаючись говорити нижче й грубіше. — Кидай сумку і швидко забирайся звідси! — Де Ніна Семенівна? — спитала Валентина, міцніше стискаючи ручку сумки.

— Вона повернеться, коли ми перевіримо всі гроші. Швидко кидай! Валентина обережно зробила крок назад.

Вона не кинула свою сумку. Вона дивилася просто в темні прорізи маски. — Знаєш, я все думала, навіщо такий дикий поспіх? — голосно сказала вона, щоб відлуння рознеслося по всьому цеху.

Людина в чорній масці нервово сіпнулася. — Закрий рота і кидай сумку! — Ви зажадали гроші одразу.

Навіть не дали мені нормально вступити в діалог. Це зовсім не за правилами викрадень. Зазвичай злочинці торгуються.

— Я тебе зараз замочу! — голос бандита зірвався на знайомий фальцет. Валентина спокійно поставила сумку на бетонну підлогу. Але вона не відійшла вбік..