Чоловік мовчки ховав очі в екран. Неочікувана розв’язка одного дуже пафосного застілля

Вік, серйозно?

— Абсолютно.

Або заправка, або… — вона кивнула на кухню, де вовтужилася на скрипучій розкладачці Тамара Іллівна.

— Або мама переїжджає до нас, обирай.

Сергій зітхнув.

Жити з мамою в одній квартирі, коли вона в такому настрої?

— Я зрозумів, заправка.

Він понуро побрів до ванної.

Віка підійшла до вікна.

Місто внизу сяяло вогнями.

Там, у цих вогнях, тисячі жінок тягнули на собі побут чоловіків, дітей і свекрух, боячись сказати слово впоперек, боячись зруйнувати крихкий мир.

Сьогодні вона зруйнувала цей мир.

Але зате тепер вона стояла на твердій землі, а не на болоті брехні.

Це було приємне відчуття.

Вона подивилася на екран телефона.

Прийшло сповіщення від банку.

Кешбек за покупки в категорії «Супермаркети» нараховано.

Віка усміхнулася: «Нічого, прорвемося».

Вона вимкнула світло у вітальні й пішла спати.

Завтра був новий день.

І завтра Сергій встане за будильником.

Це була найкраща перемога, яку вона могла собі уявити.