Чоловік мовчки ховав очі в екран. Неочікувана розв’язка одного дуже пафосного застілля

Чип не спрацював на заправці.

Довелося готівкою платити, я останнє віддав.

Віка сиділа за ноутбуком, зводячи дебет із кредитом у таблиці.

— Термін дії сплив, мабуть.

Або банк заблокував підозрілу активність.

— Яку активність?

Я всього лише хотів повний бак і каву.

— От саме.

Банк здивувався, що безробітний заливає дев’яносто п’ятий бензин.

Вона не відривалася від екрана.

— Дуже смішно.

Дай свою мені, завтра треба на зустріч.

— Не можу, Сергію.

У нас буде аудит на роботі, всі рахунки перевіряють.

Навіть особисті картки співробітників моніторять на предмет лівих доходів.

Тимчасово переходимо на режим жорсткої економії.

Сергій зблід.

— А надовго?

— Поки аудит не закінчиться, місяць, може, два.

— А як же ювілей?

Мама гостей покликала: тітку Галю, дядька Пашу, Ірку з чоловіком.

— Ювілей проведемо вдома, скромно, по-сімейному.

Ти ж заробиш на стіл зі свого стартапу?

Сергій ковтнув.

— Звісно, зароблю.

Просто гроші можуть прийти із затримкою.

Транш, сама розумієш.

Вікторія кивнула, ховаючи усмішку.

— Ну, значить, чекатимемо траншу.

Дні до ювілею перетворилися для Сергія на пекло.

Віка спостерігала за цим із похмурим задоволенням.

Звичний уклад зруйнувався.

У холодильнику замість хамона й стейків з’явилися гречка, курячі супові набори й морква.

— Віко, що це?

Сергій тицьнув виделкою в котлету, яка на вісімдесят відсотків складалася з хліба й цибулі.

— Це антикризове меню.

Котлети студентські, смачно?

— Я звик до яловичини.

— Яловичина, любий, це дорого, а твого траншу все нема.

До речі, твоя мама дзвонила, питала, чи переказав ти їй на ліки.

Я сказала, що ти зайнятий, працюєш над проєктом.

Сергій вдавився чаєм.

— Що ти їй сказала?