Чоловік розпланував гроші моїх батьків, але забув, на кому одружився

У першу шлюбну ніч молодий чоловік уже розписав вміст подарункових конвертів — це перший внесок на квартиру його мамі. Замість довгого та щасливого сімейного життя героїні довелося тримати оборону у власній квартирі проти чоловіка та його підприємливої рідні.

Шпильки туфель впивалися в асфальт, як маленькі долота, кришачи залишки мого терпіння. Весілля закінчилося сорок хвилин тому, але дзвін келихів і крики «Гірко!», здавалося, застрягли у вухах, перетворившись на настирливий шум. Я стягнула одну туфлю, стоячи в під’їзді, і видихнула.

Осіннє повітря пахло прілим листям і бензином. Запах свободи, якби не людина, яка метушливо вивантажувала квіти з таксі. Вадим, мій чоловік.

Звучало це слово поки що незвично, немов нове взуття, яке ніби й за розміром, але десь тисне.

— Крістін, ну ти чого застигла? — він махнув рукою, притискаючи до грудей оберемок троянд, схожий на віник для лазні. — Допомагай давай, там ще пакети з їжею.

Мама сказала, негоже залишати в ресторані. «Мама сказала» — ця фраза була саундтреком наших стосунків останні пів року. Спочатку вона звучала як турбота, потім як порада.

А сьогодні, у день нашого весілля, вона перетворилася на набат. Я мовчки підхопила важкий пакет із контейнерами: олів’є, холодець, шматки торта.

Ми тягли цей гастрономічний багаж у мою квартиру, як мурахи. Квартира була моєю — двокімнатна у старому фонді, з високими стелями та скрипучим паркетом, куплена на вторинному ринку в іпотеку. Я зробила там ремонт, вклавши все, що заробила дизайнером інтер’єрів за останні три роки.

Вадим переїхав до мене пару місяців тому з однією валізою та ігровою приставкою. Фух, він звалив квіти прямо на комод у передпокої. Пелюстки посипалися на чисту підлогу.

— Слухай, Кріс, ну все пройшло шикарно, так?