Чоловік розпланував гроші моїх батьків, але забув, на кому одружився

Насамперед я схопила телефон. Додаток банку відкрився по FaceID миттєво. Перекази. Сума — три мільйони. Одержувач — іпотека, дострокове погашення. Палець завис над кнопкою «Підтвердити». Якщо я це зроблю, грошей немає. Квартира повністю моя, без обтяжень банку. Ніякий «Лазурний» їм не світить. Я натиснула: операція виконується. Зелена галочка — кредит повністю погашено.

Серце калатало десь у горлі. Але це було ще не все. Я знала Аллу Віталіївну. Вона не піде просто так. Вона буде кричати, вимагати взяти новий кредит.

Я вибігла в передпокій. Вадим усе ще стояв на сходах, підбадьорюючи матір:

— Давай, мамулю, ще проліт!

Я тихо прикрила вхідні двері на засувку. Ту саму, яку не можна відчинити зовні ключем. Собачку. Клацання було тихим, металевим і дуже остаточним.

— Фух! — почулося за дверима важке дихання. — Вадимку, ну що ти живеш так високо? Ліфт треба лагодити!

— Заходь, мам, заходь! — голос Вадима наблизився. — Крістінка там чай уже, напевно, ставить!

Сіпнулася ручка дверей. Двері не піддалися.

— Ще раз сильніше! Е! — Вадим штовхнув двері плечем. — Кріс, ти чого зачинилася?

Я стояла по той бік, притиснувшись спиною до холодного металу. В руках я стискала телефон, на екрані якого світився залишок на рахунку — дванадцять тисяч.

— Крістіно! — голос чоловіка став верескливим. — Відчини! Мама прийшла!

— Я чую! — голосно відповіла я. Мій голос звучав напрочуд спокійно. — Привіт, Алло Віталіївно! Вибачте, але чай скасовується!

— Крістіночко! — голос свекрухи був солодким, як патока з отрутою. — Ти що там, засоромилася? Ми по-сімейному, швиденько! Відчиняй, діточко!

— Вадиме! — сказала я, дивлячись у вічко. Він був спотворений лінзою, схожий на злого гнома. — Грошей немає!

— У сенсі немає? — він завмер. — Ти куди їх поділа, сховала? Відчини зараз же, гірше буде!

— Я погасила свою іпотеку. Щойно. Повністю.

За дверима повисла тиша. Така важка, що, здавалося, вона тисне на барабанні перетинки. Чути було тільки свистяче дихання Алли Віталіївни.

— Що ти зробила? — прошепотів Вадим.

— Закрила борг за свою квартиру подарунком моїх батьків, як вони і хотіли!

— Ти! Ти! — верескнула раптом свекруха. Її голос зірвався на фальцет. — Вадиме, ламай двері! Вона наші гроші вкрала! Це сімейний бюджет! Ламай, я сказала!

Удари посипалися на двері. Вадим, мабуть, почав копати полотно ногами.

— Відчини! Я тебе зараз! Ти розумієш, що ти наробила?!