Чому чоловік, який повернувся від свекрухи, раптом передумав нас пробачати
Ілля жбурнув у спортивну сумку останню банку з протеїном. Спортивна блискавка загрозливо затріщала, намагаючись стримати всередині три пари обтислих лосин, колекцію футболок із глибоким вирізом і непомірне его свого власника. Ілля стояв посеред охайної вітальні, впершись руками в ідеально прокачані боки, і мав вигляд породистого добермана, якого помилково замкнули в курнику.
Даша мовчки гойдала на руках п’ятимісячного Тиму. Дитина, ніби відчувши коливання повітря від батькового пафосу, перестала хникати й витріщилася на батька, що збирав речі, величезними нерозуміючими очима.
«Ти просто губиш мою альфа-енергію, — провадив Ілля. — Я вартий більшого, ніж гнити в цьому купецькому болоті й щодня слухати вереск твого немовляти. Я — фітнес-тренер преміумсегмента, а моє тіло — храм».
«А ви зі своєю матусею намагаєтеся перетворити мене на сантехніка. Учора вона просила мене полагодити кран. Кран, Дашо!»
«Мої руки створені для того, щоб ліпити ідеальні пропорції, а не крутити іржаві гайки». «Кран не іржавий, він просто протікав, — спокійно відповіла Даша, перекладаючи сонного Тиму на інше плече. — І ми живемо в приватному будинку».
«Тут іноді треба прикладати руки до побуту». «Ось, ось воно, твоє міщанське мислення!» Ілля урочисто підняв угору вказівний палець, ніби зробив велике наукове відкриття.
«Ви мислите категоріями городу й каналізації, а Ельвіра мислить категоріями інвестицій. Вона показала мені інший рівень. У неї квартира в центрі з панорамними вікнами»…
