Чому чоловік, який повернувся від свекрухи, раптом передумав нас пробачати

Треба просто прийти, сказати кілька красивих фраз, пробачити їм їхню дурість, і його приймуть назад із розпростертими обіймами. План визрів стрімко. Ілля вдягнув свою найкращу чисту товстовку, купив дорогою в кіоску хирлявий букетик із трьох стомлених хризантем заради жесту й поїхав у передмістя.

Був теплий недільний день ранньої осені. Селище потопало в золотому листі й запахах димку. Сусіди палили сухі гілки.

Будинок Зінаїди Корніївни жив своїм ідеальним розміреним життям. На веранді, вимощеній теракотовою плиткою, грала тиха музика з портативної колонки. Даша сиділа за плетеним столиком, швидко друкуючи щось у ноутбуці.

Однорічний Тима сидів у манежі поруч і захоплено гриз гумового жирафа. Зінаїда Корніївна, вбрана в старі, але бездоганно чисті спортивні штани й калоші, займалася генеральним прибиранням веранди. Поруч із нею стояло пластикове відро з мильним розчином, над яким здіймалася пухнаста піна.

У руках теща стискала масивну швабру з товстою важкою ганчіркою для підлоги, просоченою водою так, що та нагадувала морське чудовисько. Ділянка дихала спокоєм, пахло яблучним пирогом, який нещодавно дістали з духовки, і свіжоскошеною травою. Ілля крокував вулицею з виглядом римського імператора, що повертається з переможного походу.

Він ігнорував косі погляди сусіда дядька Паші, який лагодив паркан навпроти. Ілля був зосереджений на власній великодушності. Він репетирував у голові промову.

Треба бути суворим, але справедливим, дати зрозуміти, що він повертається не з нужди, а з милосердя. Він підійшов до знайомої хвіртки. Вона виявилася не замкненою на засув.

Ілля штовхнув металеві дверцята, пройшов вимощеною доріжкою й зупинився перед сходинками веранди. Втягнув живіт, розправив плечі, виставив груди вперед. Надав обличчю виразу легкої поблажливої втоми…