Чому чоловік, який повернувся від свекрухи, раптом передумав нас пробачати

Другий удар припав точно в груди. Зінаїда Корніївна орудувала ганчіркою з грацією досвідченого фехтувальника. «Я тобі дам стара!

Я тобі дам пробачити! Я тут пів години цю плитку драїла, щоб ти поліуретаном своїм наслідив!» — примовляла вона, наступаючи на засліпленого милом зятя. Ілля спробував зробити крок назад, але забув головне правило мокрої підлоги.

Гладенька теракотова плитка, щедро змочена мильним засобом, забезпечила нульове зчеплення з підошвою. Ліва нога Іллі стрімко поїхала вперед. Права заметлялася в повітрі, намагаючись знайти опору.

Руки замиготіли, мов лопаті вітряка під час урагану. «Ва!» — вихопилося в нього, коли він втрачав рівновагу. Він гепнувся на спину, дзвінко ляпнувшись об підлогу, і за інерцією покотився.

Сходинки веранди виявилися надто близько. З глухим стуком Ілля подолав три сходинки, сторчголов скотившись на садову доріжку просто в кущ декоративної шипшини. Колючки гостинно прийняли його в свої обійми, роздерши капюшон товстовки.

Зінаїда Корніївна спустилася на одну сходинку, загрозливо потрясаючи мокрою ганчіркою. Вода капала з неї на бетон. «І щоб духу твого тут не було, благодійнику недороблений!» — гаркнула вона так, що сусід дядько Паша випустив молоток із рук за парканом і захоплено крякнув.

«Ще раз хвіртку торкнеш, я тебе зі шланга напором змию до чортової матері! Іди, чекай, поки тобі хтось інший на стіл накриє!» Ілля борсався в кущах, намагаючись виплутатися з шипшини.

Його обличчя палало від удару. Волосся злиплося в мильну кірку. Він кинув затравлений погляд на веранду, сподіваючись знайти підтримку бодай у дружини..