Чому чоловік зблід, почувши відповідь дружини на новину про те, що він йде до молодої

— Квартира.

Віктор пирхнув.

— Що квартира? Я ж сказав, живи, плати комуналку і радій. Іпотеку я якось закрию, там копійки залишилися.

— Копійки? — Марина трохи схилила голову набік. — Вітю, ти коли востаннє заходив у додаток банку?

— Ах так, ніколи. У тебе ж автоплатіж, який налаштувала я. — Вона провела пальцем по рядку. — Ти забув, що два роки тому, коли ти захотів купити той величезний плазмовий телевізор і оновити меблі у вітальні, ми зробили рефінансування? Ми взяли додаткові гроші і збільшили термін.

Вона зробила паузу, насолоджуючись моментом.

— А ще ти наполіг на плаваючій ставці, прив’язаній до ставки ЦБ. «Так вигідніше, Марино, ринок стабільний», — говорив ти.

Віктор насупився. Він невиразно пригадував ту розмову, але деталі тонули в тумані.

— І що?

— А те, Вітю, що ставка зросла. Платіж перерахували минулого місяця. Із завтрашнього дня з твого рахунку спишеться не сорок тисяч, як ти думаєш, а п’ятдесят дві тисячі триста сорок.

— Скільки? — Віктор поперхнувся повітрям. — Ти брешеш. Не може бути.

— Відкрий СМС від банку. Тобі приходило повідомлення у вівторок, але ти, напевно, грав у танки і просто змахнув його.

Віктор судомно схопив телефон. Його пальці, жирні від качки, ковзали по екрану. Він знайшов повідомлення. Прочитав. Обличчя його почало повільно сіріти, втрачаючи святкову червоність.

— П’ятдесят дві, — прошепотів він. — Сволота. Це банк винен.

— Банк не винен, Вітю. Ти підписав договір. — Марина записала цифру в стовпчик. — Мінус п’ятдесят дві тисячі триста сорок. Йдемо далі. Твоя машина. Твій улюблений чорний кросовер, на якому ти так любиш під’їжджати до офісу, щоб дівчатка з бухгалтерії ахали.

— Машину не чіпай, — скипів Віктор. — Це моя машина. Я на ній заробляю. Я на ній статус показую.

— Статус — це коли машина твоя, а ця машина належить банку. Ти взяв її без початкового внеску. Пам’ятаєш? «Навіщо збирати?