Чому доярка впустила відро, побачивши нічного гостя корови

«Пошкодження шийних хребців відповідає механізму здавлення петлею з подальшим падінням ослабленого тіла». Далі йде приписка: «Можливість зовнішнього насильницького впливу не виключається і вимагає додаткової перевірки слідчим шляхом». Дільничний Самойленко цю частину проігнорував, приховав.

— Закрив справу як побутовий нещасний випадок, не призначивши додаткових експертиз, не перевіривши версію вбивства. Це грубе порушення, посадовий злочин. Я завтра подам рапорт прокурору на перегляд справи.

— Післязавтра буду у вас з перевіркою по економіці і з оглядом місця події. Будьте готові.

Марина видихнула, притулилася до стіни, ноги підкосилися.

— Дякую. Дякую вам велике.

— Нема за що. Це моя робота. Головне — тримайтеся там, не показуйте виду.

Вона поклала трубку, сіла на ліжко, закрила обличчя руками. В очах стояли сльози. Від полегшення, від втоми, від надії на справедливість.

Значить, вона мала рацію з самого початку. В експертизі все написано чорним по білому. Самойленко просто спустив справу за хабар або за наказом.

Не захотів копати під своїх. Вона подзвонила Ользі, переказала все пошепки. Та на тому кінці дроту довго мовчала, перетравлюючи.

Потім відповіла тихо:

— Марино, тепер точно почнеться війна. Вони зрозуміють, що до них їде перевірка, і почнуть зачищати сліди, палити папери. Бережи себе, закрийся на всі замки.

— Бережуся.

Вони домовилися завтра на роботі поводитися максимально звичайно, як сірі миші. Ніяких розмов, ніяких зайвих жестів. Чекати Андрія як рятівника.

Марина лягла спати раніше звичайного. Вперше за багато днів — спокійно, без кошмарів. Закон на її боці, хоч хтось у цій державі.

Експерт підтвердив: це могло бути вбивство. Андрій приїде і знайде докази, він дотошний. Треба тільки протриматися ще трохи.

Прокинулася рано, встала бадьорою, повною сил. Одяглася тепло, поснідала, пішла на ферму. По дорозі зустріла завфермою Федора Миколайовича.

Той кивнув сухо, крізь зуби, пройшов повз. Марина відповіла так само, не піднімаючи очей. Нічого не видала, ні страху, ні тріумфу.

Сьогодні або завтра почнеться перевірка. Сьогодні все зміниться. Андрій приїхав на ферму наступного дня рівно о десятій ранку.

Службовий «Ланос» з синіми номерами, форма, папка з паперами. Вийшов, грюкнув дверцятами, пройшов до контори завфермою впевненим кроком. Марина бачила все з вікна доїльного залу.

Серце калатало як шалене, але обличчя зберігала спокійним. Завфермою зустрів Андрія біля ґанку, натягнувши чергову посмішку.

— Проходьте, проходьте, чим можу допомогти нашій доблесній поліції?

Андрій показав посвідчення, простягнув папір з печаткою.

— Припис на перевірку фінансово-господарської діяльності кооперативу за фактом сигналу про розкрадання.

Завфермою взяв аркуш, пробіг очима, посмішка трохи зблідла.

— Зрозуміло, перевірка. Ну що ж, будь ласка, у нас все чисто, приховувати нічого.

Вони зайшли в контору.

Через годину викликали Олену-бухгалтерку з документами. Та принесла відомості, звіти, накладні, тремтячи від страху (для вигляду). Андрій сидів за столом, гортав, звіряв цифри, щось записував у блокнот.

Обличчя непроникне, питання короткі, чіткі, по суті. Марина працювала як зазвичай, не відволікаючись. Доїння, прибирання, годівля.

Ольга поруч, мовчки кивнула їй. Все йде за планом. В обід Андрій вийшов з контори, попросив завфермою показати приміщення ферми і худобу.

Той погодився, повів, зображуючи гостинного господаря. Марина пішла слідом, ніби випадково, займаючись справами. Вони пройшли по корівнику.

Андрій оглядав стійла, загони, ставив питання про поголів’я. Скільки голів, яка продуктивність, які корми закуповують. Завфермою відповідав бадьоро, впевнено сипав цифрами.

Дійшли до стійла Зірки. Андрій зупинився, заглянув усередину, уважно оглянув підлогу і стіни.

— Це тут знайшли того скотаря, Юру? — запитав він ненароком.

Завфермою похмурнів, напружився.

— Так, тут. Нещасний випадок, п’яний був, впав невдало. Буває.

Андрій кивнув, нічого не сказав, обличчя не здригнулося. Пройшов далі. Марина йшла за ними на відстані, показувала доїльний зал, підсобку з кормами, холодильник для молока.

Андрій оглядав усе уважно, записував зауваження. Коли завфермою відволікся на дзвінок телефону і відійшов убік, Андрій тихо сказав Марині, проходячи повз:

— Покажіть ту підсобку, де ви бачили мотузку. Швидко.

Марина кивнула непомітно. Вони пройшли за корівник до старої підсобки з інвентарем. Двері скрипнули, всередині напівтемрява, пахне вогкістю і мишами.

Андрій увімкнув ліхтарик на телефоні, освітив кутки. Марина вказала пальцем на дальній кут за мішками з комбікормом. Там лежала мотузка, ніхто її не чіпав.

Андрій підійшов, відсунув мішки ногою. Мотузка на місці, згорнута кільцем. Товста, прядив’яна, на кінці петля з вузлом.

Він присів, освітив ближче, розглядаючи плями. На петлі темні плями, бурі, засохлі — кров. Андрій дістав гумові рукавички з кишені, надів, акуратно взяв мотузку за кінчик.

Оглянув вузол професійно, виміряв діаметр петлі рукою. Охоронець Колька, побачивши Андрія у формі біля підсобки, раптом з’явився з-за рогу як чорт з табакерки. Обличчя бліде, очі бігають, руки тремтять.

Підійшов, заговорив занадто швидко, захлинаючись словами:

— Ви чого тут шукаєте? Я всю ніч чергував тоді, нічого не бачив, все спокійно було. Взагалі нічого дивного не відбувалося. Я на посту сидів, не відходив ні на крок.

Андрій повернувся до нього повільно, подивився довго, мовчки, тиснучи поглядом. Потім запитав тихо:

— А я хіба про ту ніч питав? Я взагалі нічого не питав.

Колька затнувся, почервонів, потім зблід.

— Ну… я просто про всяк випадок сказав. Ви ж перевірка, мало що.

— Відлучалися з поста? — різко запитав Андрій.

— Ні. Тобто… на п’ять хвилин. Покурити виходив. Але швидко. Потім повернувся відразу.

Андрій записав щось у блокнот, кивнув. Колька відійшов, але стояв віддалік, нервово курив одну за одною, скоса поглядав на них. Андрій акуратно згорнув мотузку, поклав у пластиковий пакет для доказів.

Пакет сховав у сумку. Сказав Марині неголосно:

— Це речовий доказ. Відправлю на ДНК-експертизу в область. Якщо кров Юри — буде залізний доказ вбивства.

Вони повернулися в контору, де чекав нервовий завфермою. Андрій продовжив перевірку документів, не звертаючи уваги на напругу. Підняв журнал виїзду транспорту за останній місяць.

Гортав сторінки, звіряв дати з календарем. Знайшов ніч смерті Юри. У журналі порожньо, чистий рядок.

Жодного запису про виїзд або в’їзд машин. Андрій запитав завфермою, тицяючи пальцем у сторінку:

— В ніч з восьмого на дев’яте транспорт з ферми не виїжджав?

Завфермою глянув у журнал, знизав плечима.

— Ні, не виїжджав, як бачите. Журнал суворої звітності.

Андрій покликав Марину, запитав голосно, щоб усі чули:

— Ви бачили в ту ніч машину на території?

Марина похитала головою чесно. Вона не бачила, вона спала вдома. Але тут увійшла Ольга, яка підслуховувала під дверима, почула питання, сказала з порога:

— Я бачила. Поверталася пізно з дня народження у подруги, йшла повз.

— Близько другої ночі стояв темний мікроавтобус біля задніх воріт ферми. Світло погашене, мотор працював. Я тоді подумала: може, злодії? Але побоялася підходити одна, пройшла повз.

Андрій записав свідчення. Завфермою насупився, кинув на Ольгу злісний погляд, але промовчав. Андрій знайшов водія молоковоза, старого Петровича, допитав його.

Той підтвердив неохоче: