Чому собака заблокувала двері: випадок, що здивував господаря

— Я закричала: «Тут газ, виходьте з будівлі!» Розчинила всі вікна. Холодне повітря хлинуло в кімнату. Потім схопила Марину під руки і потягла до виходу. Боже мій, я тягла її, задихалася, м’язи горіли. Витягла на майданчик, поклала біля вікна. Побігла назад, за Віктором, потім за Костею, за інвесторами. Раз за разом. В очах темніло, серце калатало, але я не могла зупинитися.

Ніна заридала. Олексій стояв посеред коридору, притискаючи телефон до вуха, і по обличчю текли сльози.

— Швидка приїхала хвилин за десять. Лікарі вбігли, відразу почали оглядати всіх. Один сказав: «Чадний газ, отруєння середньої тяжкості. Ще трохи, і було б пізно». Ще трохи, і вони могли померти, всі могли померти!

— Як вони зараз? — хрипко запитав Олексій. — Живі?

— Так, усіх відвезли до лікарні. Лікарі кажуть, що встигли вчасно. Лежатимуть під наглядом, дихатимуть киснем. Ніхто не помер, Олексію, все добре.

Олексій повільно опустився на підлогу. Ноги не тримали.

— Слава Богу! — прошепотів він.

— Але ти розумієш? — Ніна кричала в слухавку. — Якби ти приїхав, якби був там, ти б сидів поруч з Мариною або стояв біля дошки… ти б лежав зараз непритомний або… взагалі!

Вона не договорила. Не могла. Олексій повільно перевів погляд на Раду. Собака сиділа поруч, дивилася на нього спокійними, мудрими очима.

— Твоя собака, Олексію! — голос Ніни тремтів. — Рада врятувала тобі життя, виходить?

— Вона не пускала мене, — прошепотів він, і сльози потекли сильніше. — Весь ранок. Гарчала, блокувала двері. Я думав, що божеволію. Кричав на неї, намагався відштовхнути, а вона просто знала.

— Як? — в голосі Ніни звучало потрясіння. — Як собака може відчути, що за кілька кілометрів буде витік газу? Як вона могла знати?

— Не знаю, Нін, — Олексій гладив Раду тремтячою рукою. — Не знаю. Не давала піти. Навіть коли я злився. Навіть коли не розумів. І я залишився, послухався її.

Ніна заридала знову. Від полегшення, від страху, від вдячності.

— Пробач мені, Олексію! — плакала вона. — За все, що я тобі сказала, що кричала, що звинувачувала. Казала, що ти підводиш усіх, що ти слабак… а ти мав рацію.

— Не звинувачуй себе, — тихо відповів він. — Ти не знала. Ніхто не знав.

— Я все життя думала, що батько мав рацію, — продовжувала Ніна крізь сльози. — Що доброта — це слабкість, що потрібно бути жорстким, розважливим. А сьогодні… Сьогодні твоя доброта врятувала тобі життя. Ти пам’ятаєш, як знайшов Раду в заметі — вмираюче цуценя? Ти не пройшов повз, просто врятував. І сьогодні вона відплатила тобі. Не тому, що ти її дресирував, а тому, що вона тебе любить.

Олексій не міг відповісти. Він обійняв Раду міцно, всією душею. Собака лизнула його обличчя, ніжно, обережно.

— Де ти зараз? — запитав він…