«Це вона?»: я побачила коханку чоловіка і зрозуміла, чому він ховав її так ретельно

— пробурмотів він.

— Ні, дорогий мій, — ніжним, але небезпечним голоском проспівала Олена. — Просто вирішила трохи оживити і сколихнути наші стосунки! — з цими словами вона гордо встала і попрямувала до виходу.

— Та що з тобою таке відбувається? — кричав їй услід замурзаний тортом Дмитро. — Я ж тобі не зрадив, зрештою, радіти треба!

Олена зупинилася в дверях, повільно обернулася і вимовила з глибоким почуттям:

— Краще б ти мені зрадив!

Потім вона підійшла до Оксани, яка гралася, взяла її за руку, і вони разом вийшли з ресторану. Опинившись на вулиці, вона на повні груди вдихнула освіжаюче вечірнє повітря і раптом голосно, заливисто розсміялася.

— Матусю, що з тобою сталося? Що тебе так розсмішило? — здивувалася донька.

— Нічого, донечко. Просто згадала один дуже смішний анекдот.

— Розкажеш мені?

— Звичайно, обов’язково, але спершу нам треба з тобою серйозно поговорити. Розумієш, нам якийсь час доведеться пожити окремо від нашого тата…

— Окремо від тата? Це назавжди? — Оксана зробила перелякані очі, готова заплакати.

— Поки не знаю, — чесно відповіла Олена, дивлячись на доньку. — Час покаже і все розставить по місцях. Ти зі мною? — Оксана довірливо притиснулася до неї і згідно кивнула.

І вони, тримаючись за руки, пішли вперед по вечірній вулиці, залишаючи позаду минуле.