Ціна дешевих понтів: чому після мого сміху коханка сама втекла з нашої квартири
Лариса була в тому самому умиротвореному й трохи байдужому віці, коли від навколишньої дійсності вже зовсім не чекаєш жодних раптових сюрпризів, здатних вибити ґрунт з-під ніг чи змусити серце битися швидше. Усі можливі варіанти розвитку сімейних і побутових подій вона давно вже перевірила на власному гіркому досвіді, ретельно пережувала довгими безсонними ночами й акуратно відклала в дальню ментальну шухляду з невидимою, але жирною позначкою «Життя прожите».
Жінка щиро й непохитно думала саме так аж до настання того самого дивного, по-своєму абсурдного й переломного вечора, який раптом зруйнував картковий будиночок їхнього звичного існування.
Вона меланхолійно сиділа на своїй тісній, але затишній і обжитій кухні, зігріваючи змерзлі пальці об гарячу керамічну чашку міцного чорного чаю й бездумно дивлячись на розгорнутий старий журнал, що лежав на клейончастій скатертині. Жінка читала надрукований текст, зовсім не вникаючи в зміст гарно вибудуваних фраз, а просто механічно гортала глянцеві сторінки, дослухаючись до рівного цокання настінного годинника над холодильником. Довгі й неймовірно виснажливі тридцять років законного шлюбу з однією-єдиною людиною навчили її найголовнішого правила емоційного виживання в цій квартирі: ніколи не чекати непередбачуваного чоловіка до гарячої домашньої вечері.
Її чоловік Олег давно вже взяв собі за правило приходити додому винятково тоді, коли йому самому цього хотілося, зовсім не зважаючи на її плани й очікування. Жодних виразних чи бодай логічних пояснень своїм постійним запізненням він уже багато років не давав, воліючи відбутися невиразним мугиканням або награним роздратуванням у відповідь на будь-які спроби почати розмову. Та й сама Лариса, якщо вже бути до кінця відвертою перед собою, давно перестала ставити йому ці безглузді запитання, остаточно змирившись із роллю зручних меблів у його егоцентричному житті.
За збігом вельми кумедних обставин, цього промозклого осіннього вечора її взагалі не мало бути в цій похмурій міській квартирі. Вона заздалегідь зібрала невелику дорожню сумку й щиро збиралася поїхати до літньої мами на дачу, щоб заночувати там у тиші на свіжому повітрі й допомогти старенькій з осінніми заготовками. Та доля розпорядилася інакше: буквально за годину до електрички Ларису раптом викликали на роботу, суворо попередивши, що до ранку вона має бути на ногах і в ідеальній професійній формі.
Тишу порожньої квартири раптом і різко порушив характерний металевий скрегіт чужого ключа, що невпевнено провертався в шпарині важкого дверного замка. За цим звуком пролунав протяжний, до болю знайомий скрип вхідних дверей, петлі яких Олег усе ніяк не міг зібратися змастити машинною оливою протягом останніх п’яти років. Однак найдивніше полягало в тому, що в гулкій тиші передпокою виразно залунали кроки, і за звуком було абсолютно очевидно, що до квартири зайшла далеко не одна людина.
Лариса повільно й важко зітхнула, відклала вбік свій пошарпаний глянцевий журнал і, зберігаючи цілковитий спокій, підвела втомлені очі на дверний проріз, що вів із передпокою на кухню. У дверях, переминаючись з ноги на ногу й нервово тереблячи ґудзик на куртці, стояв її законний чоловік Олег у позі школяра, що нашкодив і був спійманий на гарячому. Просто поруч із ним, перелякано притискаючись плечем до одвірка, тулилася якась зовсім незнайома, яскраво нафарбована дівчина, нервово стискаючи в руках ремінець своєї дешевої дерматинової сумочки.
На вигляд цій незваній гості було близько тридцяти років із невеликим хвостиком, і то лише в тому разі, якщо виявити максимальну жіночу солідарність і щедро накинути їй кілька рочків для бодай якоїсь солідності. На ній були вульгарні блакитні джинси в максимальну обтяжку, отруйно-рожевий дутий пуховик, що здавався недоладним у цю погоду, а її рідке волосся віддавало неприродним фарбовано-рудим блиском у тьмяному світлі кухонної лампочки. Ця дивна парочка застигла на порозі, мов соляні стовпи, і напружено, не кліпаючи, дивилася на Ларису, яка спокійно сиділа за обіднім столом, чекаючи від неї якоїсь бурхливої реакції.
У погляді самого Олега виразно читався липкий, тваринний переляк людини, чий ретельно продуманий план щойно з тріском провалився через непередбачену обставину у вигляді дружини на кухні. Приведена ним дівчина розглядала господиню дому з неприхованою, майже дитячою цікавістю, до якої, щоправда, домішувалася чимала частка легкого, тремкого страху перед майбутнім скандалом. «Ти вже вдома?»
