Ціна незалежності: як один ранковий скандал поставив крапку в нерівному шлюбі

— пискнув Діма. — Ми ж тут живемо.

— Ви тут гостюєте, — поправив батько. — Причому загостювалися. Хлопці, — він кивнув робочим. — Починайте з вітальні. Диван на смітник. Він старий. Телевізор… Ну, телевізор виносьте акуратно. Він стане в пригоді.

— Стійте! — заверещала Ідола. — Там мої речі, мій халат!

— У вас десять хвилин на збори, громадяночко, — сказав один із робочих басом. — Потім ми вікна виставляємо. Протяг буде.

Діма кинувся до дружини.

— Інго, скажи їм, це свавілля. Ти що, батька нацькувала? Ми ж сім’я.

Інга стояла, притулившись стегном до стільниці. Вона відчувала неймовірну легкість, немов із плечей зняли рюкзак із цеглою.

— Дімо, сім’я — це коли люди один одного підтримують, а не коли один паразитує на іншому і прикривається мамою. Ти сказав, що тобі не подобається моя зарплата? Чудово. Тепер вона тебе не стосується.

У вітальні пролунав тріск. Схоже, хлопці почали демонтаж шафи-купе, не відкриваючи дверей.

— Викликай поліцію! — кричала Ізольда Віталіївна.

— Викликайте, — спокійно сказав Віктор Анатолійович, дістаючи виписку з ЄДРН. — Власник я. Прописана тут тільки Інга. А ви, громадяни, хто?

— Сторонні особи, що перешкоджають проведенню ремонтних робіт, — додав робочий.

Діма дивився на Інгу. В його очах руйнувався світ. Світ, де він зручний, домашній царьок, якому приносять корм.

— Ти ж кохала мене?