Ціна незалежності: як один ранковий скандал поставив крапку в нерівному шлюбі

— запитав старший.

— Відбій, Сергію. Вікна нехай живуть. Але замки змініть прямо зараз. Личинку ставте «Гардіан».

Інга підійшла до каструлі. Зняла кришку. Аромат був божественний. Вона взяла ополоник, налила дві тарілки. Нарізала чорний хліб. Дістала сало з морозилки. Зелену цибулю.

— Сідай, тату.

— Робота? — хитро прищурився батько. — Ти ж казала, нарада. Чотириста тисяч пропадають.

Інга усміхнулася. Телефон звякнув. Прийшло повідомлення від кур’єра: «Документи забрав. Везу в офіс».

— Робота нікуди не дінеться. Я цінний фахівець. Почекають. А ось борщ остигати не повинен.

Вона сіла за стіл. Вперше за пів року в її власній квартирі було просторо. Повітря стало чистим. Навіть дихати стало легше, немов витяжка висмоктала не тільки запахи готування, а й липку павутину чужого егоїзму. Вона зачерпнула ложку яскраво-червоного гарячого супу. Смачно. Все-таки Діма мав рацію в одному. Борщ — це дійсно сакральне. Особливо коли їси його в тиші, знаючи, що ніхто більше не скаже тобі, що ти неправильна дружина.

— Нормальна я дружина, — сказала Інга вголос, відкушуючи зелену цибулю.

— Найкраща, — підтвердив батько, намазуючи гірчицю на хліб. — Просто мужик тобі потрібен нормальний, а не цей, декоративний.

Інга кивнула. Але це буде потім. А зараз — замки і тиша. І чотириста тисяч, які тепер можна витрачати тільки на себе. Бісове приємне відчуття. Справедливість перемогла. Кожен отримав те, що заслужив: хтось — спокій і самоповагу, а хтось — суворий урок на все життя.