Ціна однієї деталі: випадок на чергуванні, який фельдшерка швидкої запам’ятала назавжди

Ірина неохоче переїхала до столиці, захопившись зарплатою фельдшерки, яка в великому місті була значно вища. Лише вона не врахувала, що навіть крихітну кімнату знімати коштує шалено дорого, що на проїзд до роботи й назад іде добрий шматок заробітку, та ще й пацієнти, що викликають швидку, часто виявляються складнішими й вимогливішими.

Звичайно, траплялися й хороші, вдячні люди, але багато хто ставився до медиків як до обслуги. Викликав бригаду даремно вже двадцять років п’яний чоловік — і що з того, навіть вибачатися ніхто не готовий. Або зателефонувала чиїсь бабуся з затемненням розуму, їй здалося, що чоловік не дихає. Родичі лише посміювалися: мовляв, їй треба якось розважатися.

Ірина добре знала, що хибні виклики й дзвінки з дрібниць неминучі, але саме в великому місті люди здавалися менш вдячними й відповідальними. А може, вона просто накручувала себе, бо зовсім не хотіла їхати зі свого маленького поселення, де все було просто й зрозуміло.

— Сашко, ти уроки зробив? — запитала вона в сина, повернувшись із виклику.

— Та там пустяки, навіть якщо зовсім не думати, впораєшся за пару годин, — усміхнувся десятирічний хлопчик.

Він був схожий на Іру: така ж світловолоса, сіроглаза, жвава і розумна дитина. Не малюк, а золото. Сашко був єдиним світлим промінчиком, що залишився після довгого й неймовірно важкого шлюбу з його батьком. Іноді Іра думала, що краще було б відбути ті десять років у колонії, ніж намагатися підлаштуватися під колишнього чоловіка. Але тоді не з’явився б її улюблений синок, який робив життя змістовним, став променем світла в усіх нагромаджених сутінках буднів.

Все починалося з Ігорем добре. Більш ввічливого й турботливого молодого чоловіка годі було й уявити. Для Іри, яка отримала крихітну квартирку в селищі після виходу з дитячого будинку, пропозиція руки й серця всього після трьох місяців найгалантніших залицянь здавалася подарунком долі.

Вона познайомилася з мамою нареченого. Приємна, інтелігентна пані справила на неї хороше враження. Ольга Петрівна так і сказала: мовляв, важливо лише, що син обрав порядну наречену, а все інше — їхня справа. Майбутня свекруха не збиралася втручатися в їхнє життя і пообіцяла залишити їм сімейну квартиру, а сама поїхати жити до сестри на південь — та давно її кликала…