Ціна однієї деталі: випадок на чергуванні, який фельдшерка швидкої запам’ятала назавжди

«Синку, розумієш, я намагаюся таємно продати квартиру, але в наш селище ніхто їхати не хоче. Уже кілька років нічого не можу зробити. Тільки татові не кажи».

Іра й справді намагалася продати житло своїй колишній виховательці з дитячого будинку. Лариса Іванівна все одно мусила кудись переїхати, і вона хотіла змінити обстановку після розлучення з чоловіком. Але коли дізналася, що після купівлі до неї може навідуватися Ігор, злякалася і тягнула. Іра могла б і не згадувати про можливі проблеми, але була чесною й не хотіла продавати кота в мішку. Ось так і тягнулася ця історія з продажем вже кілька років.

А потім вихователька сказала:

«Слухай, у мене є знайома, в якої син, Олег. Непоганий хлопець, але життя склалося так, що довелося побувати в місцях не таких віддалених. Він таких, як твій Ігор, не боїться і купить твою квартиру. Тільки багато грошей у нього немає».

Олег був готовий віддати за житло половину вартості. Ладно, що поробиш. Якщо продавати через дошку оголошень, чоловік дізнається, і чим це скінчиться — взагалі невідомо. Угоду оформили, поки Ігор поїхав на вахту. А коли повернувся, побачив лише порожню квартиру і повідомлення про те, що дружина подала на розлучення.

Іра змінила номер телефону і залишила записку: «І май на увазі, на моїй роботі ніхто не знає, куди я поїхала. Сусідам я теж нічого не говорила. І людина, яка купила моє житло, не в курсі. Не чіпай нікого. Мені з тобою було нестерпно жити, я просто боялася піти. І ніяких зрад не було. Просто ти перетворився на деспота, і я тебе розлюбила. Я не йду до когось, а втікаю від тебе».

Ось так кілька років тому почалося її нове життя. На невеликі гроші, виручені від продажу житла, у великому місті не вдалося купити навіть кімнату.

Вона не витрачала грошей, сподіваючись поступово накопичити ще й придбати хоч щось. Або переїхати в інше маленьке містечко. Але яке там накопичити? Життя забирало всі зарплати. Геройський вчинок полягав у тому, щоб хоча б не чіпати заощадження.

Сашкові в школі постійно треба було щось купувати. Син ріс швидко, але нічого не вимагав, хоча Іра намагалася, щоб у нього було не гірше, ніж у інших. Спочатку вона мріяла підпрацювати й влаштуватися приватною сиділкою — це дозволило б заробляти більше без титанічних зусиль.

Але головлікар сказав їй одразу:

«Навіть не думай. Нам не потрібні фельдшерки, які не можуть у будь-який момент, якщо треба, підмінити колег і терміново приїхати. Миттєво втратиш роботу!»

«Але ж у мене дитина, я зовсім одна…»…