Ціна однієї деталі: випадок на чергуванні, який фельдшерка швидкої запам’ятала назавжди
«Мабуть, ще бредить», — шепнула Ірина колезі. Вона ніколи раніше не бачила того блискучого високого блондина й не знала людей такого статусу.
Проїхали лише двадцять хвилин, а телефон пацієнта вже дзвонив не раз. Бригада знала: це поважний бізнесмен Коростильов Олег Іванович, меценат, і до нього треба ставитися з пошаною.
«Слухайте, я насправді все дуже добре усвідомлюю. Я Олег, ви ж мене пам’ятаєте? А, ну так, ми бачилися лише двічі, і ви ще попередили, що продаєте квартиру потай від колишнього», — розповідав чоловік. Потім спохопився й подивився на іншого фельдшера:
«Ой, вибачте, щось я зайве сказав».
«Та нічого, у нас у швидкій всі як брати і сестри, всі мою історію знають».
І Іра впізнала того, кому колись продала квартиру за півціни. Вона ніяк не могла збагнути, навіщо бізнесменові знадобилося її, м’яко кажучи, скромне житло.
«А думаєте, чому я тоді торгувався? Знаєте, мене тоді круто підставили партнери, був тяжкий час. Ваше житло мене врятувало. Правда, довелося пару разів поговорити на підвищених тонах з вашим Ігорем. Він чомусь був упевнений, що ви пішли до мене. І ще стверджував, що сина ви народили від мене. А знаєте чому? Не тільки тому, що я мешкав у тій квартирі. Я не став прибирати ваші фотографії. Подумав, що вони прикрашають оселю. Єдине світле, що там було».
«А тепер виявляється, ви мене врятували?» — спитав чоловік і усміхнувся.
«Насправді вас врятувала Люда», — відповіла Ірина і показала на дівчинку, розповівши, що сталося в аеропорту.
«Ого! Тоді я маю на вас одружитися й удочерити Люду? Як порядна людина!» — засміявся Олег.
«Так було б класно», — зітхнула дівчинка.
Іра не витримала й засміялася. Отак їй і зробили пропозицію руки й серця. І прийняли її навіть не її власні сумніви, а маленька нещасна безпритульниця. Ірина не стала нічого казати — недобре відбирати у дитини надію на диво. Вона вже була доросліша й знала, що бізнесмени приходять до тями, а потім забувають добрі пориви. Ну а Люді тим часом можна було помріяти.
«Як це ти звільняєшся?! Про що ти забула нашу розмову?» — обурювався головлікар.
Іра все ж ослухалася його.
«Знай, такі люди дуже примхливі. Він же тебе вигонить, і ти приповзеш назад, а я тебе вже не візьму!»
«Іване Андрійовичу, послухайте, я ж виходжу заміж за нього. Хіба ви не в курсі?» — Іра просто пожартувала.
Вона не стала казати начальнику, що Олег у подяку купив їй хорошу двокімнатну квартиру, і про те, що вона збиралася удочерити Люду. Ніякої мами-стюардеси в малечі не було. Ці дурниці їй наговорила п’яна бабця. Насправді мама дівчинки давно не витримала важкого життя з батьком Люди, а той, у свою чергу, опинився в місцях позбавлення волі…
