Ціна одного доброго слова: ким насправді виявився пенсіонер, якому стало зле біля офісу
Інга сумно всміхнулася, пообіцявши, що з першої ж зарплати вони неодмінно влаштують собі це свято живота. Дівчинка мирно засопіла, відвернувшись до стінки, а мати ще довго гладила її по світлому волоссю, ковтаючи беззвучні сльози. Усвідомлення того, що в гаманці гуляє вітер і вона не може купити дитині навіть ріжок пломбіру, розривало серце на шматки.
Наступний день минув у звичних клопотах біля плити, де Інга намагалася створити кулінарний шедевр із мізерних залишків провізії. Довелося витратитися лише на пакет свіжого молока, щоб потішити доньку її улюбленими рум’яними млинцями. Загалом їхній маленький тандем існував у цілковитій гармонії, без сварок і взаємних докорів.
Удень вони довго блукали сквером, спостерігаючи за грою струменів у міському фонтані, де Оленка навіть наважилася побігати босоніж по теплому граніту. Дівчинці подобалася столична метушня, але вона все одно часто згадувала бабусю й тужила за батьком. Інга чудово розуміла ці почуття, але також усвідомлювала, що повернення до провінції стане для них фатальною помилкою.
Колишній чоловік навряд чи залишив би їх у спокої, а мати знову почала б кампанію з возз’єднання зруйнованої сім’ї. Якось Оленка поставила запитання про бабусю й дідуся по батьковій лінії, яких вона ніколи не бачила. Інга й сама мала лише уривки інформації про те, що батьки її тата категорично відкинули його вибір нареченої.
Відтоді зв’язок поколінь урвався остаточно. Інга не мала ані найменшого уявлення, чи живі ці люди, але в глибині душі завжди мріяла зазирнути в очі тим, хто дав життя її батькові. Доба промайнула як одна мить, і ввечері молода жінка знову взялася відточувати свою презентацію перед дзеркалом.
Вона чітко усвідомлювала, що це її фінальний ривок, і чергова відмова може стати останньою краплею, яка зламає її віру в себе. Через режим жорсткої економії шлях до офісу знову довелося долати пішки. Опинившись у розкішній приймальні, заповненій людьми в дорогих костюмах, вона відчула себе сірою мишкою.
Упевненість танула на очах, віщуючи черговий провал. Незабаром миловидна асистентка уточнила її дані й указала на масивні дубові двері кабінету керівника. Інга глибоко вдихнула, зібрала всю волю в кулак і ступила назустріч своїй долі.
Привітний голос секретарки підбадьорив її, повідомивши, що бос уже чекає. Відчинивши двері, дівчина завмерла на порозі: на чолі величезного столу для переговорів сидів той самий сивочолий Олександр. Невпевнено привітавшись, вона повідомила про мету свого візиту…
