Ціна зради: який сюрприз чекав на мачуху

Григорій поїхав на світанку. Матвій бачив, як сіра машина зникла за поворотом. Тепер залишалося тільки чекати.

Ганна Сергіївна постаралася зайняти хлопчика справами. Вони разом пололи город, лагодили паркан, потім вона повела його до невеликого ставка на околиці села.

— Тут раніше всі купалися, — розповідала вона, поки вони йшли стежкою. — Діти плескалися до вечора, дорослі рибалили. А тепер село майже порожнє. Молодь роз’їхалася по містах. Залишилися самі пенсіонери.

Матвій мовчки йшов поруч. Йому подобалося село. Тихе, спокійне, таке не схоже на галасливе місто, де він жив з батьком. Тут не було машин, метушні, криків. Тільки шелест листя, спів птахів і легкий вітерець.

Вони повернулися надвечір. Ганна Сергіївна приготувала вечерю, і вони сіли за стіл. Матвій дивився у вікно, чекаючи на появу машини дядька. Але час минав, а Григорій не повертався.

— Може, застряг у заторі, — заспокоїла Ганна Сергіївна. — Або справи зайняли більше часу.

Нарешті, вже в сутінках, біля хвіртки зупинилася знайома сіра іномарка. Григорій вийшов з машини з товстою папкою в руках. Обличчя його було похмурим, але очі блищали від рішучості. Він зайшов у будинок, кинув папку на стіл.

— Я мав рацію, — сказав він без передмов. — Вікторія підробила заповіт. Справжній заповіт зберігався у нотаріуса Федора Івановича Рибакова в Сосновську. Він був другом нашого батька, пам’ятає нас з Андрієм з дитинства. Коли я приїхав, він одразу віддав мені копію. Андрій склав заповіт три місяці тому, ще до хвороби. Все майно переходить у траст для Матвія. Я призначений керуючим до його повноліття. Вікторія отримує тільки право проживання в будинку до моменту, поки Матвій не стане повнолітнім, і невелике щомісячне утримання.

— Отже, вона збрехала, — прошепотіла Ганна Сергіївна.

— Так. Більше того, вона пред’явила підроблений заповіт, завірений місцевим нотаріусом, якого, швидше за все, підкупила. За цим фальшивим документом все переходить їй. — Григорій відкрив папку, дістав кілька аркушів. — Я вже зв’язався зі своїми колегами. Завтра вранці подам заяву в поліцію. Шахрайство, підробка документів, залишення дитини в небезпеці. Їй загрожує реальний термін.

Матвій мовчав, перетравлюючи інформацію. Отже, батько не кинув його. Він подбав про сина, склав заповіт, залишив усе йому. А Вікторія просто вкрала спадщину.

— Що буде далі? — спитав він тихо.

— Далі почнеться судовий розгляд, — відповів Григорій. — Це займе час. Але я впевнений у перемозі. У нас є справжній заповіт, завірений чесним нотаріусом. Плюс я адвокат, знаю, як вести такі справи. Вікторія програє. Її виселять з будинку, вона поверне всі гроші та майно. А тобі, Матвію, дістанеться все, що залишив батько.

— А я? Де я буду жити? — Матвій відчув тривогу. — Поки йде суд.

Григорій присів поруч з ним.

— Ти будеш жити зі мною в столиці. Я оформлю тимчасову опіку. Потім, коли суд закінчиться, оформлю постійну. Ти мій племінник, моя родина. Я не покину тебе.

Матвій кивнув. У грудях тепліло. Вперше за багато днів він відчув, що не один.

— Дякую, — вичавив він.

Григорій посміхнувся.

— Нема за що. Це я маю дякувати тобі. За те, що даєш мені шанс виправити помилку. Я не зміг захистити брата від цієї жінки. Але захищу тебе.

Ганна Сергіївна встала, налила всім чай.

— Отже, завтра ви їдете?

— Так, — кивнув Григорій. — Мені потрібно оформити документи в столиці. Подати заяву, почати процедуру опіки. Плюс потрібно подбати про Матвія: купити одяг, записати в школу, облаштувати кімнату.

— Я буду сумувати за ним, — тихо сказала Ганна Сергіївна, дивлячись на хлопчика. — За ці дні він став мені майже рідним.

Матвій відчув клубок у горлі. Він теж звик до цієї доброї жінки. Вона прихистила його, коли він був нікому не потрібен. Нагодувала, обігріла, дала надію.

— Я теж буду сумувати, — сказав він. — Дякую вам за все.

Ганна Сергіївна обійняла його.

— Приїжджай у гості, — прошепотіла вона. — Я буду чекати.

Григорій подивився на них і м’яко посміхнувся.

— Матвій може проводити літо у вас, якщо ви не проти. Сільське повітря і спокій підуть йому на користь.

Ганна Сергіївна засяяла.

— Звісно. Я буду тільки рада.

Вечір пройшов у розмовах. Григорій розповів про столицю, про свою роботу, про те, яка школа є поруч з його будинком. Ганна Сергіївна ділилася спогадами про село, про те, яким воно було раніше, повним життя і сміху. Матвій слухав і думав про майбутнє. Воно лякало його, але водночас вабило. Нове місто, нова школа, нове життя. І дядько, який обіцяв піклуватися про нього.

Вночі Матвій довго не міг заснути. Лежав у темряві, згадуючи батька. Його тихий голос, добрі очі, міцні руки. Батько любив його. Він подбав про нього, навіть помираючи. Залишив заповіт, залишив телефон брата, залишив надію.

«Дякую, тату», — прошепотів Матвій у темряву. — «Я не підведу тебе».

Вранці вони збиралися в дорогу. Ганна Сергіївна приготувала їм їжу, склала в пакет бутерброди та фрукти. Григорій завантажив у машину рюкзак Матвія.

— Все готово, — сказав він. — Час їхати.

Матвій обійняв Ганну Сергіївну.

— Я обов’язково приїду влітку, — пообіцяв він.

— Буду чекати. — Вона поцілувала його в маківку. — Бережи себе. І слухайся дядька.

Вони сіли в машину. Григорій завів двигун, і вони рушили. Матвій дивився в заднє скло, поки постать Ганни Сергіївни не зникла за поворотом. Потім повернувся вперед, дивлячись на дорогу. Попереду була столиця. Попереду було нове життя. І попереду була справедливість.

Дорога до столиці зайняла кілька годин. Григорій вів машину впевнено, зрідка поглядаючи на племінника. Матвій сидів тихо, розглядаючи пейзажі за вікном. Місто наближалося, і разом з ним зростало занепокоєння.

— Не хвилюйся, — зауважив Григорій, коли вони в’їхали в межі столиці. — Я знаю, що все це нове для тебе. Але ти звикнеш…