Дід сварив корову за те, що вона стоїть біля колодязя. Поки не побачив, що на дні
Василь Петрович не зронив ні слова, лише мовчки і з благоговінням продемонстрував другу пластикову пляшку, наповнену темною в’язкою масою. Механік з нерозумінням втупився на посудину, поцікавившись, що за дивний бруд його товариш притягнув з такої глибини. Почувши у відповідь коротке слово «нафта», Іван Петрович недовірливо хмикнув, вихопив пляшку і з сумнівом підніс її до свого носа. Різкий і специфічний запах не залишив жодних сумнівів у правоті слів фермера, викликавши у механіка щирий шок і закономірне запитання про джерело. Коваленко хрипким голосом пояснив, що чорне золото самопливом проступає крізь каміння, а отже, прямо під їхніми ногами знаходиться величезний резервуар.
Обидва дорослих чоловіки застигли в повному мовчанні, ошелешено дивлячись один на одного і намагаючись переварити масштаб інформації, що звалилася на них. Кожен із них прекрасно розумів, що ця неймовірна знахідка здатна відразу перевернути все подальше життя скромного сільського трудівника. Коли заціпеніння трохи спало, Іван Петрович першим порушив тишу, резонно поцікавившись подальшим планом дій у ситуації, що склалася. Фермер чесно зізнався, що його думки плутаються, і йому потрібен час на спокійне осмислення того, що відбувається. Товариші уклали суворий негласний договір про збереження цієї таємниці в найсуворішому секреті від усіх сторонніх вух до з’ясування обставин.
Коваленко розумів, що для початку йому необхідно отримати офіційний експертний висновок і проконсультуватися з грамотними фахівцями в цій сфері. Однак, щойно він переступив поріг рідної домівки, прониклива Марія Іванівна по одному лише виразу його обличчя зрозуміла, що сталося щось грандіозне. Вона тут же накинулася на чоловіка з розпитуваннями, відзначаючи його блідий вигляд і дивно блукаючий, відчужений погляд. Чоловік посадив схвильовану дружину за стіл і тремтячим голосом повідав їй у всіх подробицях про своє неймовірне підземне відкриття. Спочатку жінка сприйняла його слова як дурний жарт, потім відчула напад бурхливої радості, який дуже швидко змінився липким страхом.
Вона з жахом у голосі нагадала чоловікові, що нафтовий бізнес завжди пов’язаний з гігантськими грошима, а заради таких сум впливові люди здатні піти на будь-які злочини. Фермер спробував заспокоїти дружину тим фактом, що на даний момент про їхню таємницю не знає жодна людина у світі, за винятком вірного Івана. На панічне запитання дружини про те, як їм тепер жити з цим знанням, Василь Петрович лише розвів руками, визнаючи своє повне безсилля. Проте він чітко усвідомлював, що точка неповернення пройдена, і звичний уклад їхнього колись тихого і розміреного сільського життя зруйнований назавжди. І ніхто не міг дати гарантій, чи принесе це чорне золото їхній родині небувале щастя чи обернеться страшною трагедією.
Наступного ранку, ледь дочекавшись світанку, Коваленко вирушив до обласного центру для проведення професійної експертизи своєї знахідки. Його головним завданням було знайти кваліфікованого фахівця, який зміг би в лабораторних умовах підтвердити хімічний склад рідини. Провівши невелике дослідження в інтернеті, він знайшов координати геологічної лабораторії, що функціонує при місцевому університеті в Полтаві. Сама наукова установа тулилася в обвішаній історичній будівлі, яка зберегла на собі відбиток архітектури радянського періоду. Керував цим відділенням Микола Степанович Ткаченко — інтелігентний чоловік років шістдесяти, володар густої сивої бороди і проникливих очей, прихованих за товстими лінзами окулярів.
Коли сільський фермер виклав суть своєї проблеми, вчений з легкою недовірою в голосі перепитав про бажання провести хімічний аналіз невідомого зразка. Отримавши ствердну відповідь і пляшку з каламутною субстанцією, Ткаченко підійшов до вікна і почав уважно вивчати вміст на просвіт. Він компетентно заявив, що за всіма зовнішніми візуальними ознаками рідина дійсно дуже нагадує сиру неочищену нафту. Однак учений попередив, що для отримання стовідсотково точного висновку потрібно буде провести низку складних хімічних реакцій, що займе близько чотирьох днів. Почувши про вартість послуги у дві тисячі гривень для приватних осіб, Василь Петрович внутрішньо здригнувся, оскільки для його скромного бюджету це була вельми відчутна сума.
Незважаючи на дорожнечу, фермер без вагань дістав гаманець, розуміючи, що офіційний папір з печаткою зараз важливіший за будь-які гроші. Розплатившись, він несміливо поцікавився у завідувача лабораторії про подальші кроки в тому разі, якщо аналіз виявиться позитивним. Ткаченко знизав плечима і пояснив, що подібні масштабні питання виходять далеко за межі компетенції звичайної університетської лабораторії. Він порадив фермеру готуватися до оббивання порогів високих державних кабінетів для отримання офіційних ліцензій на розвідку і подальший видобуток. За словами вченого, цей процес вирізняється неймовірною юридичною складністю і потребує колосальних фінансових вливань, що обчислюються десятками мільйонів.
Слова геолога ясно дали зрозуміти Василю Петровичу, що легкого шляху до раптового багатства не передбачається, і попереду на нього чекає справжня війна з бюрократією. Але відступати від наміченої мети він не збирався, бо надто багато було поставлено на кін у цій ризикованій грі. Поки йшли томливі дні очікування результатів експертизи, життя в рідному селі протікало у своєму звичному, неспішному ритмі. Вірна Бурьонка із завидною постійністю продовжувала здійснювати свої щоденні ранкові паломництва до краю занедбаного колодязя. Тільки тепер господар чітко розумів, що тварину приваблювала не містика, а їдкий запах нафти, що просочується з-під землі, доступний лише її чуйному нюху.
Не витримавши тягаря секрету, фермер вирішив поділитися такою неймовірною новиною зі своїм єдиним сином Олексієм. Хлопець навчався на третьому курсі сільськогосподарської академії і відвідував батьків у селі виключно у вихідні дні. Почувши про підземні багатства, студент розсміявся і запитав батька, чи не розігрує він його таким витонченим способом. Коли Василь Петрович з граничною серйозністю підтвердив, що особисто бачив чорне золото на власні очі, очі хлопця загорілися нездоровим блиском. Він миттєво усвідомив масштаб перспектив і з захопленням заявив, що в найближчому майбутньому їхня сім’я може поповнити списки доларових мільйонерів.
Юнацький максималізм узяв гору, і Олексій тут же почав вголос фантазувати про те, як круто зміниться їхнє нудне провінційне життя. У його сміливих мріях уже вимальовувалися обриси розкішного особняка, ключі від дорогих іномарок і переведення до найпрестижнішого університету столиці. Батько поспішив остудити запал гарячого юнака, нагадавши, що перед тим як ділити шкуру невбитого ведмедя, потрібно пройти сім кіл бюрократичного пекла. Незважаючи на зовнішню суворість, сам Василь Петрович у глибині душі теж віддавався райдужним роздумам про безбідне майбутнє свого роду. Він мріяв про те, як забезпечить коханій дружині гідну старість, дасть синові путівку в елітне суспільство і фінансово підтримає всіх численних родичів.
На четвертий день пролунав довгоочікуваний телефонний дзвінок від завідувача полтавської лабораторії, який повідомив про готовність експертного висновку. Учений відмовився обговорювати результати по незахищеній лінії зв’язку і наполегливо рекомендував фермеру особисто з’явитися за документами. Кинувши всі поточні справи, Коваленко того ж дня примчав до міста, де Ткаченко зустрів його з вкрай заклопотаним виразом обличчя. Запросивши відвідувача присісти, вчений мовчки поклав перед ним пухку папку, що містила графіки, таблиці та складні хімічні формули. Він урочисто оголосив, що рідина в пляшці дійсно є найчистішою нафтою, причому її якість перевершує багато відомих аналогів.
За словами Ткаченка, це був зразок легкої та малосірчистої фракції, яка на світовому ринку енергоносіїв оцінюється за найвищою тарифною сіткою. На несміливе запитання фермера про можливі обсяги покладів учений відповів, що судити про це без глибокого буріння вкрай складно. Однак той факт, що рідина пробивається крізь товщу землі під природним тиском, непрямо вказує на гігантські розміри підземного пласта. За умови, що родовище дійсно виявиться великим, мова може йти про запаси, що обчислюються мільйонами барелів відмінної сировини. У грошовому еквіваленті за поточними ринковими котируваннями ця астрономічна сума могла перевищувати десятки мільярдів гривень.
Від озвучених цифр у простого сільського трудівника перехопило подих, а навколишній світ на секунду поплив перед очима. Він ніколи у своєму житті не тримав у руках більше кількох тисяч, а тут мова йшла про суми, порівнянні з бюджетами цілих держав. Трохи прийшовши до тями, Василь Петрович розгублено поцікавився у фахівця про те, до яких інстанцій йому слід звертатися насамперед. Ткаченко пояснив, що монопольним правом на видачу подібних дозволів володіє виключно Державна служба геології та надр у Києві. Він відразу ж попередив фермера, що процедура узгодження і затвердження документів може розтягнутися на довгі роки виснажливих перевірок…