Дід сварив корову за те, що вона стоїть біля колодязя. Поки не побачив, що на дні

Михайло Андрійович компетентно пояснив, що за таких колосальних доведених запасів високоякісної сировини справедлива частка власника не може бути нижчою за сорок відсотків. Конкуренти з корпорації «Нафтогаз», які нагрянули слідом, виявилися ще більш жадібними, запропонувавши Коваленку жалюгідні п’ятнадцять відсотків прибутку. Василь Петрович узяв дипломатичну паузу, пославшись на необхідність проведення додаткових консультацій з незалежними експертами. Незабаром після від’їзду нафтовиків фермер отримав персональне запрошення на приватну аудієнцію до губернатора області Анатолія Сергійовича Мельника. Досвідчений політик зустрів простолюдина у своєму розкішному кабінеті з розпростертими обіймами і черговими привітаннями з неймовірною удачею.

Губернатор співав соловейком про те, який благотворний вплив справить це відкриття на депресивну економіку ввіреного йому регіону. Потім він плавно перейшов до суті справи, безапеляційно заявивши, що ресурси такого масштабу зобов’язані перебувати під невсипущим державним контролем. У зв’язку з цим обласна адміністрація великодушно запропонувала фермеру створити спільне підприємство з розподілом часток у пропорції п’ятдесят один на сорок дев’ять не на його користь. Коваленко обурився такому нахабству, резонно поцікавившись, на якій підставі чиновники хочуть відібрати у нього контрольний пакет акцій його ж бізнесу. Мельник з батьківською посмішкою пояснив, що без адміністративного ресурсу фермер просто потоне в морі погоджень та екологічних експертиз.

Коли Василь Петрович прямо запитав про наслідки своєї можливої відмови від запропонованої схеми партнерства, маска добродушності спала з обличчя губернатора. Політик крижаним тоном, що не терпів заперечень, прозоро натякнув, що в такому разі процес отримання ліцензії може затягнутися на довгі десятиліття. Фермер з гіркотою усвідомив, що рейдери в дорогих костюмах нікуди не поділися, вони просто перемістилися в затишні крісла високих урядових кабінетів. Різниця полягала лише в тому, що тепер грабіж намагалися узаконити і прикрити красивими гаслами про захист національних інтересів країни. По дорозі додому Коваленко розривався від внутрішніх суперечностей, зважуючи всі за і проти запропонованого державного рекету.

З одного боку, він прекрасно розумів правоту цинічного губернатора: без відмашки зверху жоден екскаватор не заїде на його ділянку. Українська бюрократія завжди славилася своєю в’язкістю і здатністю поховати під тоннами паперів будь-яку, навіть найгеніальнішу ініціативу. З іншого боку, навіть сорок дев’ять відсотків від сорока мільярдів гривень являли собою суму, що виходила за межу людського розуміння. Цих грошей з лишком вистачило б на те, щоб озолотити весь його рід до десятого коліна і відбудувати заново половину області. Але вроджена селянська впертість і почуття соціальної справедливості бунтували проти того, щоб віддавати левову частку багатства ненажерливим чиновникам.

На екстреній сімейній раді, куди був терміново викликаний студент Олексій і запрошений вірний друг Іван Петрович, думки кардинально розділилися. Гарячий і нетерплячий син з піною у рота доводив, що потрібно негайно погоджуватися на умови губернатора і пакувати валізи до столиці. Він резонно зауважував, що навіть половина від цих мільярдів перетворить їх на найвпливовіших і найбагатших людей у країні. Марія Іванівна, навпаки, обурювалася такою несправедливістю, не розуміючи, чому вони мають ділитися своїм законним майном із чужими людьми. Навчений життєвим досвідом Іван Петрович песимістично заявляв, що з державою в азартні ігри краще не грати, інакше можна залишитися з голою дупою.

Олексій наївно закликав знову звернутися по допомогу до Президента, сліпо вірячи в силу його обіцянок про справедливе вирішення проблеми. Батько гірко усміхнувся, зауваживши, що поняття справедливості у людей, які живуть у палацах, сильно відрізняється від уявлень простих смертних. Запеклі суперечки тривали далеко за північ, але сім’я так і не змогла дійти єдиного знаменника в цьому доленосному питанні. Василь Петрович внутрішньо дедалі більше схилявся до того, щоб піти на принцип і відмовитися від угоди з дияволом в особі губернатора. Наступного ранку градус напруги підвищився до межі з приїздом Сергія Володимировича Коваля — топменеджера міжнародної корпорації «Петроглобал».

Представник західних інвесторів відразу виклав на стіл козирі, запропонувавши приголомшеному фермеру фантастичні умови у вигляді сімдесяти відсотків чистого прибутку. Коваль аргументував таку нечувану щедрість тим, що їхня корпорація звикла працювати за цивілізованими стандартами і поважати право приватної власності. Він пояснив, що вони готові виступити виключно в ролі технічного партнера і джерела фінансування, не претендуючи на володіння самим ресурсом. Іноземний гість запевнив, що у них є багатий досвід роботи в країнах з нестабільною економікою і складним бюрократичним апаратом. Пропозиція виглядала неймовірно спокусливою, але природна обережність підказувала Коваленку, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці.

Він прекрасно розумів, що спроба віддати стратегічний ресурс у руки іноземних капіталістів може бути розцінена владою як державна зрада. Коваль не став тиснути, тактовно залишивши свої контакти і порадивши не затягувати з прийняттям такого важливого для всіх рішення. У телефонній розмові з геологом Вовком фермер змалював нові ввідні, отримавши у відповідь вельми обережну і зважену пораду. Михайло Андрійович підтвердив, що умови ідеальні, але ризик блокування проєкту по лінії національної безпеки зростає багаторазово. Він порекомендував своєму підопічному вести тонку дипломатичну гру на всіх фронтах, зіштовхуючи лобами конкурентів для досягнення максимальної вигоди…