Доля звела їх в одній палаті: правда про паралізованого мільйонера

Андрій подивився на Анастасію, яка тримала в руках зібрані папери.

— Так, — твердо відповів він. — Завтра вранці я передам усе в поліцію.

На тому кінці дроту запанувала тиша. Потім Федір промовив:

— Ти не розумієш, у що вплутуєшся, Андрію.

— Помиляєшся, — відповів він. — Це ти не розумієш, що програв.

Він скинув дзвінок.

Анастасія уважно подивилася на нього.

— Він здасться?

Андрій похитав головою.

— Ні. Він спробує викрутитися. Тоді нам потрібно зробити так, щоб у нього не було виходу.

Наступного дня вони прибули до поліцейської дільниці. Андрій подав заяву, передав усі докази. Офіцер уважно вивчив папери, потім підняв очі.

— Ви розумієте, що звинувачення серйозне?

— Саме тому я тут, — твердо сказав Андрій.

Поліцейський кивнув.

— Ми почнемо розслідування.

Залишалося тільки чекати. Федір зник. Він не з’являвся ні в маєтку, ні у своєму офісі. Анастасія розуміла: він або тікає, або готує новий хід. Але через кілька днів пролунав дзвінок. Це був адвокат Андрія. Федора заарештували.

Андрій завмер.

— Що? Де?

— На кордоні. Він намагався покинути країну з підробленими документами.

Анастасія та Андрій перезирнулися.

— Значить, він дійсно боявся, — пробурмотіла Анастасія.

Андрій видихнув.

— Це кінець.

Увечері, коли напруга спала, вони зібралися в саду. Олена сиділа в кріслі, дивлячись на захід сонця. Андрій підійшов до неї й обережно взяв за руку.

— Усе позаду, — сказав він.

Вона подивилася на нього, її очі наповнилися сльозами.

— Правда?

Анастасія усміхнулася.

— Так.

Олена кивнула.

— Я так довго на це чекала.

Андрій притиснув її руку до своїх грудей.

— Тепер ти вільна.

Анастасія подивилася на них, потім перевела погляд на маєток. Цей будинок зберігав багато таємниць. Але тепер він більше не був в’язницею. Він знову став домом. Для Андрія. Для Олени. Для всіх, хто боровся за правду. І Анастасія знала, що зробила все правильно. Тепер вона могла йти далі.