Доля звела їх в одній палаті: правда про паралізованого мільйонера

Жінка зупинилася, ніби роздумуючи. Потім, повільно витираючи руки об фартух, тихо промовила:

— Тобі треба бути обережнішою. Федір знає, що ти копаєш глибше, ніж повинна.

Анастасія нахилилася ближче.

— Але чому? Що він приховує?

Людмила обвела поглядом кухню, немов перевіряючи, чи ніхто не підслуховує.

— Він не просто адвокат Андрія. Він його тінь. І він завжди був на крок попереду.

Анастасія відчула, як усередині все стиснулося.

— Він причетний до зникнення Олени, так?

Людмила кивнула.

— І якщо ти продовжиш, він може зробити з тобою те саме.

Після сніданку Анастасія не могла викинути слова Людмили з голови. Федір відігравав набагато більшу роль у цій історії, ніж здавалося. Якщо він завжди був поруч з Андрієм, значить, він не тільки знав, що сталося, а й, можливо, сам брав участь у цьому. Вона вирішила, що їй потрібно знайти більше доказів. Але шукати в маєтку було небезпечно. Тоді вона згадала фонтан. Останні слова листа, знайденого в замкненій кімнаті: «Зустрінемося біля фонтану завтра вночі. Не змушуй мене чекати».

Анастасія знала, що там ховається щось ще. Пізно ввечері, коли всі розійшлися по своїх кімнатах, вона знову пробралася в сад. Туман огортав територію, надаючи маєтку ще більш моторошного вигляду. Вона крокувала до фонтану, притискаючи до грудей ліхтарик. Коли вона дійшла до нього, її серце забилося швидше. Вона дістала з кишені ножик, який прихопила на кухні, і почала розчищати мох, що вкривав основу. Через пару хвилин її рука натрапила на ще один прихований відсік.

— Ось воно.

Вона обережно підчепила кришку ножем, і та зі скрипом піддалася. Всередині лежала невелика металева коробка. Анастасія відкрила її й ахнула. Там були документи і ще один лист. Руки тремтіли, поки вона розгортала його.

«Андрію, якщо ти читаєш це, значить, я вже мертва. Федір дізнався правду і не дозволить мені піти. Не вір йому. Він маніпулює тобою так само, як маніпулював усіма нами. Я намагалася тебе попередити. Але тепер занадто пізно. Пробач мені. Федір».

Він був причиною її зникнення. Анастасія відчула, як усередині все похололо. Вона швидко переглянула документи. Серед них була виписка з психіатричної клініки. Олена не померла? Федір просто замкнув її, щоб вона не розкрила правду? Вона не знала, чи жива вона досі. Але тепер у неї була мета. Вона збиралася з’ясувати це. І вивести Федора на чисту воду.

Але коли вона закрила коробку і підняла очі, її кров застигла. На ганку маєтку стояв Федір. Він дивився прямо на неї. І його обличчя не виражало нічого доброго.

Анастасія завмерла, стискаючи в руках коробку з документами. Він не поспішав підходити, але його поза і вираз обличчя говорили про те, що він уже все зрозумів. Анастасія притиснула коробку до грудей, її серце шалено калатало. Що робити? Бігти? Ховатися? Чи йти до кінця?

Федір повільно спустився з ганку і попрямував до неї.

— Ти цікавіша, ніж я думав, — сказав він спокійно, але в голосі чулася погроза. — Знаєш, Анастасіє, далеко не всі, хто ставив запитання, змогли отримати відповіді.

Анастасія зціпила зуби.

— Ви замкнули Олену в клініці, чи не так?

Федір усміхнувся.

— Ти кажеш так, ніби в тебе є докази.

Вона зробила крок назад, але знала, що відступати не можна.

— Вони у мене є, — твердо сказала вона. — І якщо зі мною щось трапиться, вони опиняться в потрібних руках.

Федір зупинився. Він дивився на неї довго, наче зважував варіанти. Потім кивнув.

— Добре, Анастасіє. Давай зіграємо інакше.

Вона напружилася.

— Що ви маєте на увазі?

— Ти хочеш знати, де Олена? — запитав він, усміхаючись, але в цій усмішці не було нічого доброго.

Анастасія не відповіла, але її погляд сказав усе. Федір нахилив голову, ніби обмірковуючи щось.

— Тоді завтра вранці ми поїдемо в одне місце.

Анастасія насторожено подивилася на нього.

— Чому я повинна вам вірити?

— Тому що в тебе немає вибору.

Він розвернувся і пішов назад до маєтку.

— І Анастасіє… — кинув він через плече. — Якщо я дізнаюся, що ти намагалася зробити щось за моєю спиною…

Він не договорив. Але Анастасія зрозуміла все без слів. Вона повільно видихнула, її пальці судомно стискали коробку.

— Завтра все вирішиться.

Ранок почався з тривожної тиші. Анастасія не могла їсти. Андрій теж був незвично мовчазний. Федір зайшов у їдальню в костюмі, наче збирався на ділову зустріч.

— Готова, Анастасіє?

Вона мовчки кивнула. Вона відчувала, як Андрій спостерігає за нею, але не сказала йому жодного слова. Він не запитав, куди вона їде. Але вона бачила занепокоєння в його очах.

Федір провів її до машини. Дорога була довгою. Анастасія дивилася у вікно, стискаючи в кишені телефон. «Якщо щось піде не так, я повинна бути готова». Федір мовчав усю дорогу. Тільки коли вони звернули з головної траси, він сказав:

— Ми майже на місці.

Анастасія напружилася. Машина зупинилася біля сірої бетонної будівлі. «Психіатрична клініка?» Вона стиснула кулаки. Федір вийшов першим і відчинив їй двері.

— Ходімо?