Двоє вантажників, порожній дім і засідка в сараї: як одна фальшива риболовля викрила таємне життя моєї дружини
І кожна дата, кожне число словами в цих паперах були ударами по моїй довірливості. «Що від мене потрібно?» — спитав я. «Перше, — Андрій підняв палець, — пишемо заяву в Держреєстр про зупинення реєстрації, посилаючись на спір про право».
«Друге: готуємо позов про визнання правочину недійсним. Третє: підстраховуємося заявою в поліцію про можливе шахрайство. Це не означає, що їх завтра ж пов’яжуть, але осадочок у них буде».
«Осадочок, — хмикнув я. — Гарне слово». Ми оформили перші папери просто там.
Андрій диктував, я записував і підписував уже усвідомлено, кожне слово ковтаючи, як гіркі пігулки. У заяві до Реєстру я писав, що не давав згоди на відчуження своєї частки, що підпис міг бути підроблений або отриманий шляхом обману. У позові вказували всі ці дати, довіреності, посилалися на статті закону, про які я раніше й не чув.
«Завтра зранку подамо, — сказав Андрій, складаючи документи в теку. — І от тоді, коли їм прийде повідомлення про зупинення, почнеться найцікавіше. Вони зрозуміють, що ти не просто ниєш на кухні».
«А якщо вони спробують на мене натиснути?» «Хай спробують, — Андрій усміхнувся. — Чим голосніші будуть, тим краще для нас».
«І так, Сірий, якщо буде реальна небезпека, дзвони одразу. Я, звісно, не спецпризначенець, але пару знайомих адвокатів підключу». Я повернувся додому пізно.
У коридорі горіло світло, на кухні теж. Оксана сиділа за столом, перед нею лежав телефон, поруч порожній кухоль, і вигляд у неї був виснажений. Марина десь нагорі, чулися її кроки.
«Де ти шляєшся?» — першою атакувала вона, але голосу вже не вистачало на звичну різкість. «У справах, — спокійно відповів я, знімаючи взуття. — Документи оформлював».
«Які ще документи?» «Ті, які скасують твій маленький спектакль». Я пройшов на кухню, поклав на стіл тонку теку.
«Офіційно повідомляю: реєстрацію по дому зупинено. Завтра ти про це дізнаєшся сама, коли тобі подзвонять або лист прийде». Вона витріщилася на теку так, ніби це була змія.
«Ти в реєстр уже сходив?» — голос її зірвався. «І в реєстр, і не тільки, — кивнув я. — Тепер усе по-дорослому: ти хотіла за законом — отримай».
«Ти з глузду з’їхав, Сергію, — вона схопилася. — Ти розумієш, у що нас втягуєш?». «Нас? — перепитав я. — Це ти мене кудись втягнула, коли підписи тягала за моєю спиною?».
«Я лише витяг усе це на світло». До кімнати визирнула Марина: «Що відбувається?». «Тато вирішив улаштувати цирк, — зло кинула Оксана. — Він посвариться з усіма, а потім прийде, як завжди, і плакатиме, що його образили».
«Не перекручуй, — я подивився на доньку. — Я просто захищаю своє. Те, що ви вдвох хотіли в мене забрати».
«Я… — Марина розгублено озирнулася. — Я не знала, що все так. Я думала, ви з мамою домовилися».
«Бачиш, Оксано, — сказав я, — навіть твоя власна донька вірила, що ти не опустишся до такого». Вона сіпнулася, мов ужалена. «Не смій налаштовувати її проти мене, я все це робила заради нас!».
«Заради нас? — я всміхнувся. — Заради нас ти виносила мої речі й називала їх сміттям? Заради нас приводила в дім людей, які працювали як рейдери?»…
