Фатальна хустка: чому після одного погляду на прибиральницю коханка вилетіла з офісу

Тепер маму поклали в лікарню, витрати зросли, хвороба виявилася серйознішою, ніж здавалося. Після чергового скандалу з чоловіком Марина вирішила: досить. Ну скільки можна сидіти і дивитися йому в рот, не сміючи і копійки витратити, матері і свекрусі не допомогти, сина не побалувати? Вона вирішила знайти роботу. Але яку? Заміж вискочила зовсім молодою студенткою економічного факультету, навчання покинула.

Діма сказав, щоб сиділа вдома, — от і сиділа. Не довчилася, не попрацювала, куди тепер влаштуєшся? Тільки на якусь некваліфіковану посаду. Рада була тому, що взяли прибиральницею в клінінгову компанію з обслуговування офісних приміщень. Раділа, але й боялася: а раптом доведеться обслуговувати офіс чоловіка? Йому ж не сказала, що знайшла роботу, і розуміла, що він буде незадоволений.

Якось, підміняючи змінницю, вона потрапила саме в офіс Дмитра. Її ніхто зі співробітників не знав, але ось чоловік міг помітити. Сподіваючись, що минеться, Марина крім уніформи одягла хустку, що приховувала волосся. І все б було нормально, але тут, у приймальні, сиділа одна зі співробітниць — молода, красива. Марина тільки ім’я її й знала. Протираючи підлогу, вона випадково зачепила шваброю столик. Той похитнувся, з чашки вихлюпнулася кава і потрапила на туфлі цієї самої Христини.

І почалося.

— Неподобство! Що у вас за прибиральниці? Каву мою пролила, туфлі зіпсувала, її звільнити потрібно просто зараз! — кричала дівчина.

На ці крики зі свого кабінету вийшов Дмитро. Дружину він упізнав, але виду не подав, і вже тим більше не став заступатися. Навпаки, глянув презирливо, а Христину почав втішати:

— Звичайно, її виженуть, не переживай. А з туфлями… Та я думаю, все в порядку, але якщо ні — купимо нові.

Марина, що стояла з опущеною головою, мимоволі подивилася на свої стоптані капці й подумала: «Цікаво, а хто його дружина — я чи вона?»

Дмитро ж, гидливо глянувши на неї, крізь зуби прошипів:

— Геть звідси!

Марина похнюплено вийшла і не побачила, що після того, як за нею зачинилися двері, її чоловік ніжно обійняв дівчину і поцілував у щоку. Вона допрацювала день, переодяглася і вийшла з офісу. Звільнити її з агентства чоловік не міг, якщо тільки не зажадав би цього у начальниці особисто. Роботою Марина дорожила, але якщо звільнять — нічого не вдієш.

Додому йти не хотілося. Вона розуміла: там на неї чекає важка розмова, тож, як могла, відтягувала цю зустріч. Щоб підготуватися хоча б морально, Марина вирушила до лікарні до мами. Дорогою купила деяких гостинців, і не тільки матері. Під час останніх відвідин Антоніна Матвіївна познайомила її з хлопцем, який теж лежав у лікарні, — Валерієм, а потім розповіла його історію.

«Шкода його, хороший такий, і круглий сирота до того ж, ні рідних, ні дому. А тут ось впав, ногу зламав, один лежить, ніхто його не відвідує. Я його пригощаю іноді, і ти, Маринко, принось йому хоч щось, га? Він так радий буде».

Ось Марина і брала що-небудь смачне для нього. Розуміючи, що мамі вистачає своїх турбот, не хотіла звалювати на неї і свої теж. Але мама зрозуміла, що дочка прийшла засмучена не просто так. І ось, слово за слово, Марина потихеньку розповіла про подію. А оскільки вони не бажали, щоб свідками цієї розмови стали сусідки по палаті Антоніни Матвіївни, то вийшли в хол.

— Не переживай, Мариночко, — вмовляла її мама. — Я знаю, ваші стосунки з Дімою останнім часом все гірші, бачу, як тобі важко. Знаєш, якщо стане зовсім несила — розлучайся, я думаю, в цьому нічого страшного немає.

— Ах, не знаю… Я б, звичайно, може, і зважилася, але Юрко…