Хлопчик навідріз відмовлявся віддавати рюкзак у тиху годину. Те, що всередині, довело виховательку до сліз
Врятувало лише диво: чергова вчасно втрутилася й розігнала всіх по спальнях»… «До того ж дорослі твердять, що в моєму віці возитися з м’якими іграшками вже не можна. Тож нехай кроля тепер живе в тебе, збережи його, будь ласка». Товком не усвідомивши трагічності ситуації, малюк із непідробним захватом притиснув до себе дорогоцінний подарунок. Сам факт володіння такою річчю затьмарив для нього всі тривожні слова товариша.
«Опа, гляньте-но на цю парочку!» — раптово прорізав тишу грубий вигук за їхніми спинами. Підліток весь підібрався і скомандував своєму підопічному негайно рятуватися втечею. Проте втеча не вдалася: хтось із нападників грубо смикнув малюка за комір, жбурнувши його на тверду землю. При падінні Кірюша сильно зчесав коліно, а його новий плюшевий друг відлетів прямо на брудну траву. Над поваленим дитям одразу ж пролунав знущальний регіт, що змусив малюка гірко розплакатися від образи.
«Не чіпайте малого!» — відчайдушно заволав Льова, кидаючись на захист. У відповідь найвищий з агресорів потужним ударом ноги збив заступника з ніг. Сльози малюка моментально висохли. Рухомий лютим бажанням помститися за свого єдиного друга, малюк не роздумуючи полетів прямо на кривдників із жалюгідними кулачками. Цей відчайдушний жест остаточно вивів хуліганів з рівноваги.
Жорстокі удари посипалися на беззахисних жертв з усіх боків. «Звалюємо!» — гаркнув один із мучителів, після чого зграя миттєво розчинилася з поля зору, уникнувши зустрічі з персоналом. Побитий малюк залишився лежати на землі, відчуваючи пекельний біль у кожній клітинці свого тіла. Прямо над вухом лунало лякаюче хрипке дихання старшого товариша. Кірюша спробував підповзти до нього, але поранене тіло відмовилося слухатися, дозволивши лише вхопитися за плюшевого звіра, що валявся поруч.
Дитячі пальчики намертво зімкнулися на забрудненому хутрі, після чого свідомість остаточно покинула хлопчика. «У ту злощасну зміну в нашу реанімацію доставили двох покалічених пацієнтів», — продовжувала свою важку розповідь Тетяна. «У малюка діагностували множинні забої, на щастя, без пошкодження внутрішніх органів. А ось за життя старшої дитини бригада лікарів відчайдушно боролася понад шість годин, але врятувати його не вдалося». Маленький пацієнт отямився вже на білосніжному лікарняному ліжку.
Опинившись в абсолютній самоті й незнайомій обстановці, він піддався паніці. Його невтішні ридання швидко почула одна з чергових санітарок… Цією медпрацівницею виявилася Таня, яка довго заколисувала малюка, нашіптуючи йому заспокійливі слова про добрих лікарів. Вона максимально дбайливо притискала його до себе, лагідно перебираючи волосся на маківці. Коли істерика зійшла нанівець, хлопчина спрямував на свою рятівницю бездонний, повний сліз погляд і поставив несподіване запитання.
«Значить, ти і є моя матуся?» — прошепотів він, згадавши розповіді Льови про те, що подібну ласку можуть дарувати лише рідні матері. Від цих слів Тетяна буквально заціпеніла, втративши дар мови. Від необхідності відповідати її врятував лікар, що наспів і ввічливо попросив персонал звільнити палату. Робоча доба жінки якраз завершувалася. Змінивши уніформу на повсякденні речі, вона захопила із собою мішок із медичними відходами, щоб викинути його у вуличний контейнер…
