«Іди, не бійся»: яка правда розкрилася на раді, змусивши ворогів героїні тремтіти
Поки Раїса Іванівна і Ростислав Карлович виправдовувалися, той стояв і похмуро дивився на медсестру, яка притулилася до стіни і ховала забруднені руки за спину. Потім перебив потік слів жестом і, звернувшись до Ольги, сухо розпорядився:
— Здайте зміну і пишіть пояснювальну. Детально: на якій підставі ви, середній персонал, втрутилися в процес лікування і порушили призначення лікаря.
— На підставі того, що він помирав. — Ольга підняла на нього очі.
— Це вирішить комісія, — відрізав заступник. — А поки ви відсторонені. Ідіть відмивайтеся і не лякайте людей.
Вдома було тихо. Ольга зайшла в передпокій, не вмикаючи світло, і притулилася чолом до прохолодного дзеркала. Син-студент уже спав. У квартирі пахло злегка пригорілою запіканкою. Тиша тиснула і тривожила. Вона пройшла на кухню і сіла за стіл, не запалюючи лампи. У темряві білів листок квитанції за іпотеку, причеплений до холодильника. Ольга дивилася на нього, і всередині все стискалося від передчуття неминучої біди.
«Звільнять. Завтра точно звільнять».
Їй стало нудно від думки, що доведеться йти «на килим» і виправдовуватися перед випещеними людьми у високих кабінетах, які вже все давно вирішили. Вона підійшла до мийки, увімкнула воду і знову почала терти руки, хоча вони давно були чистими. Запах лікарні все ще переслідував її. У голові, перебиваючи думки про борги та пошук нової роботи, знову і знову спливало обличчя сьогоднішнього пацієнта.
«Хоч би вижив, — повторила вона про себе як заклинання. — Якщо виживе, значить, я все зробила правильно».
Наступного дня Ольгу викликали на дев’яту ранку. Вона погано спала, довго лежала, дивлячись у стелю, і бачила перед очима бліде обличчя чоловіка, його хаотичні рухи, згадувала судомні схлипування.
У кабінеті було душно. За довгим столом сиділи: головний лікар, заступник головного лікаря, завідувач відділення, лікуючий лікар, юрист лікарні та старша медсестра.
— Сідайте, — недбало сказав головний лікар.
Ольга сіла на край стільця.
— Отже, — почав заступник головного лікаря, перегортаючи папери. — Вчора ви самовільно перервали гемотрансфузію пацієнту Кравцову Ігорю Михайловичу. Підтверджуєте?
— Так, — сказала Ольга.
— На якій підставі? — заступник запитав, не відриваючи погляду від документів.
— У нього почався гемолітичний шок, — відповіла Ольга.
Завідувач відділення посміхнувся:
