Ілюзія безслідного зникнення: чому знахідка в старому мисливському зимівнику змусила солдатів викликати спецпризначенців
І, як ви вже здогадалися, у ті самі роки в цій партії працював Геннадій Єрмаков. Вони не просто знали одне одного, а жили в одному наметі й ділили похідний пайок. Пізніше їхні шляхи розійшлися: Єрмаков осів у Кедровому, а Бахтін довго колесив країною.
Зрештою Бахтін повернувся до того самого селища, але на людях колишні товариші підкреслено одне з одним не спілкувалися. Складалося враження, що це була заздалегідь продумана домовленість. А тепер давайте згадаємо про нелегальний промисел Єрмакова, що приносив йому величезні прибутки.
Поодинці неможливо добути стільки специфічного товару й налагодити надійний канал його збуту. Браконьєрові життєво необхідний був перевірений, тихий і непомітний напарник. Людина з великою машиною, яка регулярно їздить до міста і кузов якої ніхто не оглядає.
Водій лісовоза підходив на цю роль ідеально. Рибаков викликав Єрмакова на офіційний повторний допит до відділку поліції. Старий приїхав цілком спокійний, сів на запропонований стілець і поклав на стіл руки, які навіть не тремтіли.
Слідчий мовчки поклав перед ним фотографію знайденого ножа. Єрмаков лише ковзнув по ній байдужим поглядом і знизав плечима. Потім Рибаков виклав на стіл результати ДНК-експертизи.
Він повідомив, що на руків’ї знайдено сліди Бахтіна — колишнього колеги-геолога, з яким той нібито ледве знайомий. А на самому лезі — кров зниклого Андрія Волкова. Єрмаков замовк на кілька довгих хвилин.
Рибаков умів чекати, і ця пауза не вивела його з рівноваги. Нарешті Єрмаков підвів очі й твердо зажадав надати йому адвоката. Це був перший випадок за весь час слідства, коли він повівся не як випадковий перехожий.
Невинній людині, якій нічого приховувати, адвокат при вигляді чужого ножа зазвичай не потрібен. Допит негайно перервали, а Бахтіна викликали до відділку того ж дня. І ось тут проявився разючий контраст між колишніми спільниками.
Якщо Єрмаков тримався як гранітна скеля, то Бахтін розсипався, мов картковий будиночок. Увійшовши до кабінету слідчого, він без жодних запитань почав говорити сам. Сказав, що довгих двадцять два роки знав, що по нього одного дня прийдуть.
Чоловік сів, обхопив голову руками й замовк на пів хвилини. Підвівши почервонілі й мокрі від сліз очі, він прошепотів: «Господи, я ж цього не хотів». Рибаков мовчки увімкнув диктофон.
І Бахтін почав свою довгу сповідь. Він зізнався, що справді тісно працював із Єрмаковим і займався браконьєрством. Ця незаконна діяльність тривала цілих чотири роки до моменту трагедії з братами.
Схема була проста й надійна: Єрмаков добував цінності в лісі, а Бахтін вивозив їх під колодами свого лісовоза. Товар збували перекупникові в райцентрі, який переправляв його до великого портового міста, а звідти — за кордон. За це платили готівкою, причому за мірками бідного селища суми були просто колосальні.
Гроші на новий мотоцикл Бахтін узяв саме з цих незаконних доходів. Потім він перейшов до подій фатального жовтня дев’яносто сьомого року. У день відходу братів на полювання Єрмаков покликав Бахтіна з собою до лісу, щоб перевірити пастки в глухій зоні.
До пасток вони дісталися лише надвечір тринадцятого числа. А раннього ранку наступного дня сталося те, що назавжди зруйнувало їхні життя. Бахтін прокинувся від незнайомих голосів — Єрмаков із кимось запекло сперечався на галявині.
Виглянувши з-за укриття, водій побачив озброєних Андрія й Сергія Волкових. Між ними та Єрмаковим лежала розпорота туша тварини з вирізаною залозою. Це був неспростовний доказ, який уже ніяк не можна було пояснити випадковістю…
