Ілюзія звичайного лісу: як проста прогулянка по гриби обернулася головною знахідкою року

Увечері того ж дня Олега доправили до комфортабельного готелю при центральному відомстві спецслужби. Його вперше за два десятиліття поклали спати на чистій, хрусткій білій білизні. Чоловік довго не міг заснути, заворожено дивлячись у вікно на яскраві вогні нічного міста. Наступного дня він дав вичерпні свідчення, докладно описавши всі схеми й точні координати своїх лісових схованок. Слідчі ретельно звірили його слова з вилученими зошитами й були вражені ідеальною точністю відновлених даних.

Подальші судові процеси були неймовірно гучними й тривали цілих пів року. Експертиза підтвердила, що рукописи Карасєва майже на 90 відсотків збігаються з реально вилученою бухгалтерією корпорації. Пам’ять геніального рахівника виявилася набагато надійнішою за будь-які сучасні корпоративні сервери. Чернов отримав заслужені дев’ятнадцять років суворого режиму з повною конфіскацією всіх награбованих мільярдів. Його віддані бойовики також вирушили за ґрати на тривалі строки за підготовку тяжкого злочину.

Самого Олега судили окремим провадженням за крадіжку коштів в особливо великому розмірі. Він не викручувався, повністю визнав свою провину й чесно розповів про мотиви свого відчайдушного вчинку. Суд урахував безпрецедентний характер його двадцятирічного самопокарання й неоціненну допомогу в розгромі тіньових структур. У підсумку втікач-бухгалтер отримав доволі м’який вирок: лише чотири роки умовно з іспитовим строком. Однак із тих колосальних сум, що були знайдені в схованках, йому закономірно не дісталося ані копійки.

Золоті злитки й уцілілі мільйони готівки були вилучені на користь держави як речові докази. Але для Карасєва ці матеріальні цінності більше не мали абсолютно жодного значення. Журналіст Корнєєв особисто розшукав його сім’ю, яка благополучно мешкала у Львові. Лєна, давно повіривши в смерть чоловіка, пережила справжній шок від дзвінка з неймовірними новинами. Вона плакала в слухавку, не вірячи своєму раптовому величезному щастю.

Зустріч сім’ї відбулася на пероні гамірного столичного залізничного вокзалу. Чисто виголений і акуратно підстрижений Олег нервово переминався з ноги на ногу, виглядаючи рідні обличчя. Він майже не впізнав свою постарілу дружину, що важко спиралася на тростину, і сліпуче дорослу доньку. Маша, яка пам’ятала батька лише зі старої фотографії, першою кинулася йому на шию. Вони втрьох обіймалися й голосно плакали просто посеред метушливого натовпу пасажирів.

Віра скромно стояла осторонь із пластиковим стаканчиком кави й тихо змахувала сльози радості. Корнєєв теж був поруч, але делікатно опустив свою фотокамеру, вирішивши не знімати цей суто особистий момент. Олег підвів голову й подивився на високе, світле склепіння великого вокзалу. Це вже не була низька, тиснуча земляна стеля його тісного підземного бункера. Повітря пахло смачною кавою, чужими парфумами й справжньою, вистражданою роками свободою.