Ілюзія звичайного лісу: як проста прогулянка по гриби обернулася головною знахідкою року
Пошуковик видавав десятки прізвищ, але більшість із них одразу відсівалися. Одні працювали на державні телеканали й залежали від влади, інші мали надто мало підписників. Хтось виїхав за кордон, а хтось спеціалізувався виключно на безпечних екологічних темах. Лише на третій сторінці пошуку Віра натрапила на відповідне ім’я: Дмитро Корнєєв. Цей 38-річний чоловік був головним редактором популярного незалежного інтернет-видання «Правда Інфо».
Видання спеціалізувалося на гострих корупційних розслідуваннях і зв’язках великого бізнесу з владою. Віра понад годину уважно читала його жорсткі, підкріплені залізними фактами й документами статті. Завдяки його матеріалам знімали з посад високих чиновників і закривали шахрайські фонди. При цьому Корнєєв був не з лякливих: його двічі жорстоко били невідомі месники. Йому ламали ніс і ребра, трощили битами машину, але він продовжував свою небезпечну роботу.
Виписавши адресу редакції, Віра пішки вирушила до потрібного бізнес-центру. Офіс незалежного видання містився в сірій безликій будівлі зі суворою пропускною системою. Зустрівшись із Корнєєвим у його тісному кабінеті, вона відразу звернула увагу на коркову дошку. На ній висіла фотографія Чернова, від якої тяглися червоні нитки до інших фігурантів розслідувань. Журналіст вислухав неймовірну історію про бухгалтера в лісі без жодного слова, роблячи швидкі нотатки в блокноті.
Коли Віра закінчила свою розповідь, Корнєєв приголомшено відкинувся на спинку скрипучого офісного крісла. Він зізнався, що довгих п’ять років марно намагається підкопатися під імперію хитрого Чернова. Усі свідки панічно боялися говорити, а потрібні документи були надійно знищені або глибоко сховані. Поява 47 зошитів із повною чорною бухгалтерією за 30 років була справжнім дивом і вінцем його журналістської кар’єри. План подальших дій визрів у його професійній голові майже миттєво.
Корнєєв вирішив діяти через Центральне управління Служби безпеки, минаючи будь-які корумповані регіональні інстанції. У нього був прямий контакт із надійним полковником Сафроновим, який спеціалізувався на особливо важливих економічних злочинах. Олег мав оформити явку з повинною, що в сукупності з цінною допомогою слідству гарантувало б йому поблажливість суду. Журналіст тут же надіслав Сафронову зашифрованого листа спеціальним захищеним каналом зв’язку. Відповідь від зацікавленого полковника надійшла лише за кілька днів.
Виявилося, що Чернов уже чотири роки перебував в оперативній розробці спецслужб. Однак їм бракувало вагомої доказової бази для офіційного порушення кримінальної справи. Корнєєв негайно виїхав до Житомирської області, де Віра повела його просто до заповітного мурашника. Спустившись у бункер, журналіст був вражений умовами життя втікача й обсягом виконаної ним аналітичної роботи. Він просидів у підземеллі чотири години, уважно вивчаючи ключові зошити й дивуючись абсолютній пам’яті бухгалтера.
Олег старанно переписав від руки найважливіші схеми, щоб передати їх слідству як переконливі копії. Оригінали щоденників завбачливо залишилися в надійному укритті бункера. Копії оперативно доправили до Києва довіреним кур’єром і передали особисто в руки полковникові Сафронову. Той вивчав вибухонебезпечні матеріали три доби разом із найкращими фінансовими експертами відомства. Доказів виявилося більш ніж достатньо для негайного арешту депутата й повного знищення його злочинної імперії.
Масштабну операцію захоплення ретельно запланували на кінець холодного жовтня. Планувалося одночасно затримати самого Чернова й провести обшуки в усіх його численних офісах. Ударну групу формували виключно в столиці, щоб цілком виключити будь-яку можливість витоку інформації. Однак зрадник виявився не в регіональному відомстві, а в самому центрі, в особі молодого амбітного лейтенанта. Цей «кріт» давно зливав інформацію Чернову, відпрацьовуючи щедру оплату за дороге лікування своєї хворої матері.
Побачивши на столі начальника заповітну теку з матеріалами на свого благодійника, лейтенант одразу відправив термінове повідомлення. Чернов отримав фатальний сигнал пізньої ночі, мирно попиваючи дорогий коньяк у своєму розкішному заміському маєтку. Прочитавши текст, материй авторитет уперше за двадцять років смертельно зблід. Він негайно зателефонував начальникові своєї особистої служби безпеки, колишньому спецпризначенцю Борису. Наказ був гранично короткий і жорстокий: терміново виїхати до Соснового, знайти живого бухгалтера й назавжди змусити його замовкнути.
На виконання брудної роботи бос відвів своїм вірним бойовикам лише дві доби. Інакше на нього самого чекав неминучий арешт і довгий тюремний строк. Група з п’яти кремезних озброєних чоловіків на двох чорних позашляховиках одразу вирушила в бік Житомира. У їхніх багажниках лежав повний арсенал для викрадення й силового тиску: важкі кийки, ножі, міцні мотузки й лопати. Тим часом Чернов сидів у порожньому кабінеті, глушив коньяк і люто проклинав раптово воскреслого ворога…
