Інспектор поводився зухвало, доки не побачив документ із бардачка

Ну, це ваша проблема, — кинув він. — Можете просто зараз викликати евакуатор. І не намагайтеся поїхати без прав, я вас запам’ятав і буду стежити за вами.

Він повернув їй паспорт, кинувши його на сидіння. Ліза не потягнулася за ним, вона лише повільно опустила руку і торкнулася бардачка, який зберігав не просто документ, а її справжнє посвідчення, яке Коваль у своїй сліпій самовпевненості навіть не міг уявити.

І в цей момент вона відчула, що її місія, її особисте почуття справедливості важливіше за терміновість доставки архіву. Коваль, задоволений ефектом, попрямував до своєї машини, щоб забрати рацію і повідомити черговому про затримання злісної порушниці. Він відчував себе переможцем: заробити він не заробив, але зате отримав заряд адреналіну і довів самому собі, що його влада абсолютна. В його уявленні Ліза тепер сиділа зломлена у своєму дешевому «Ланосі», обмірковуючи, як їй дістатися додому.

Він навіть не обернувся, щоб перевірити, що вона робить, а Ліза повільно й урочисто дістала з внутрішньої кишені тонкої літньої куртки свій мобільний телефон. Вона відкрила додаток, який дозволяв записувати відео, і навела камеру на обривки свого водійського посвідчення, що лежали на асфальті. Потім вона підняла камеру і записала патрульну машину, номерний знак і, нарешті, спину Коваля, який стояв біля відчинених дверей свого авто. Вона зробила кілька знімків, чітко фіксуючи факт знищення документів на місці.

Весь процес зайняв не більше двадцяти секунд, і коли Коваль повернувся до її машини, його посмішка трохи ослабла. Він очікував побачити сльози або гнів, але побачив тільки жінку, абсолютно холоднокровну, яка щось тримала в руці, прикриваючи долонею від сонця.

— Що ви там робите? Я сказав, вам потрібно викликати евакуатор! — гримнув він.

Ліза нарешті підняла руку і повільно потягнулася до бардачка. Це був рух не поспіху, а глибокої фатальної неминучості, вона навіть не подивилася на Коваля. Бардачок відкрився з тихим сухим клацанням, і інспектор помітив, як у темному отворі блиснуло щось тверде і, здається, червоне. Вона дістала тонке шкіряне посвідчення бордового кольору.

Воно було набагато товщим за звичайне водійське, з металевим гербом на обкладинці, і виглядало старим, але доглянутим. Це не було посвідчення пенсіонера чи профспілкового працівника, це був документ, який пахнув владою, а не жалістю. Коваль відчув, як у нього всередині щось стиснулося. Колір: червоний, майже бордовий. Такий колір мають посвідчення Служби безпеки України, прокуратури або, що найгірше для нього, Департаменту внутрішньої безпеки.

Він миттєво забув про свої штрафи, про свою перемогу, на його лобі виступив піт, хоча спека була ні до чого. Він зробив крок назад, намагаючись розгледіти документ, його горло перехопило. Ліза нарешті підняла на нього очі, в яких була тільки крижана, абсолютна професійна оцінка, як у хірурга, який дивиться на приреченого пацієнта. Вона повільно відкрила посвідчення: захисна плівка, великий чіткий герб, фотографія, печатка.

Він не встиг прочитати посаду, але колір був вирішальним. І тут Ліза заговорила, і її голос був уже зовсім іншим — низьким, владним і таким, що не терпить заперечень.

— Інспекторе Коваль, ваші дії щойно були зафіксовані як перевищення посадових повноважень, приниження людської гідності та умисне знищення державного документа. Тепер у мене є не просто протокол, а й ідеальний свідок для мого поточного розслідування. Ви стали доказом того, що система потребує негайної зачистки.

Момент його тріумфу впав, змінившись панікою, і він, хвилину тому відчуваючи себе всесильним, раптово став абсолютно безпорадним…