Його кинули в лісі колишні друзі. Сюрприз долі у вигляді величезного бурого ведмедя
Бурий, умудрений життєвим досвідом стратег виявив несподівану, але цілком виправдану розсудливість у цій ситуації. Він зовсім не став марнувати дорогоцінні сили й гнатися за жалюгідним, скавучним кульгавим утікачем. Натомість він зробив кілька дуже впевнених, важких кроків просто назустріч злобно вишкіреному ватажкові зграї.
Велетень знову, з неприхованою загрозою витягнувся на весь свій моторошний, триметровий зріст. Він видав такий неймовірно глибинний, первісний рев, що сира земля під моїми ногами дрібно завібрувала. Роззявлена, що випромінювала жар, паща з величезними жовтуватими іклами стала останнім попередженням.
Занесені для нищівного, смертельного удару пазуристі лапи стали найрішучішим, залізобетонним аргументом у цій суперечці. Умудрений багаторічним досвідом жорстокого виживання альфа-самець миттєво прорахував у голові всі можливі ризики подальшого протистояння. Його колись непереможна зграя вже ганебно втратила одного молодого, багатообіцяючого бійця.
А височезна перед ним розлючена гора литих м’язів явно збиралася стояти тут на смерть за свою людську знахідку. Ціна, яку довелося б заплатити за таку сумнівну, проблемну здобич, виявилася непомірно високою. Вона ставила під загрозу саме подальше виживання всієї цієї пошарпаної лісової зграї в суворих умовах.
Короткий, схожий на нервове скавучання наказ ватажка змусив решту сірих хижаків підкоритися. Вони почали дуже повільно, буквально по сантиметру, задкувати назад у рятівну тінь густих кущів. При цьому вовки ні на секунду не зводили насторожених, сповнених ненависті очей із грізного, непереможного переможця.
Невдовзі їхні сірі силуети, що розчинялися у вечірньому тумані, остаточно, беззвучно зникли за товстими стовбурами вікових дерев. Проте моя загострена до межі інтуїція наполегливо, тривожно підказувала мені одну важливу річ. Вони ще якийсь, доволі тривалий час уважно стежитимуть за нами зі свого безпечного укриття.
Мій поранений рятівник завмер нерухомим, волохатим ізваянням у самому центрі витоптаної, залитої кров’ю галявини. Він важко, зі свистом і уривчасто хапав ротом прохолодне лісове повітря після виснажливого, жорстокого побоїща. Із глибокого, рваного укусу на його могутній нозі повільно, але невпинно сочилася густа, темна кров.
Та в його розумних бурштинових очах, як і раніше, невгасно палав яскравий вогонь абсолютної, непохитної волі до перемоги. Уважно, настороживши вуха, прислухаючись до кожного шереху лісу, розумна тварина переконувалася в нашій безпеці. Він мусив точно впевнитися, що смертельна, підступна небезпека цілком минула й вороги пішли.
Лише після цього ретельного огляду обстановки величезний звір неспішно, трохи накульгуючи, повернув свою масивну голову. Він подивився в мій бік із таким виразом, що був красномовнішим за будь-які людські слова. Усім своїм виглядом він показував, що не для того так сильно ризикував власною шкурою в бою.
Він явно не збирався кидати цю складну, розпочату справу мого порятунку на півдорозі до успіху. Підійшовши трохи ближче, ведмідь дуже дбайливо, майже по-батьківськи обнюхав мої свіжі, кривавлячі садна на обличчі. А потім він знову, з приреченим зітханням, перевів свою пильну увагу на решту клятих канатів.
Схопивши своїми могутніми зубами сильно наддерту раніше мотузку, ведмідь різко потягнув за неї. Він зробив це з подвоєною, воістину нелюдською, неймовірною силою, від якої затріщали товсті нитки. Я відчайдушно допомагав своєму рятівникові, як тільки фізично міг, звиваючись усім своїм затерплим тілом.
Я щосили напружував м’язи, до крові здираючи рештки шкіри на своїх багатостраждальних зап’ястках. Чергова, здавалося б, незламна перепона луснула з глухим, приємним для вуха звуком тканини, що рветься. Услід за нею одразу ж піддалася наступна, тонша петля, і дихати мені стало значно, незрівнянно легше…
