Кредит довіри: чому купівля машини поставила крапку у стосунках подружжя

— Ти купив машину? — запитала вона. Голос був тихий, оманливо м’який.

— Ми купили, — поправила Тамара Захарівна, вмощуючись поруч із сином і по-господарськи поклавши руку йому на коліно. — А я допомогла з вибором. У Олега відмінний смак. Але потрібен був жіночий погляд.

— На які гроші? — Рита дивилася лише на чоловіка.

Олег зам’явся. Ейфорія трохи спала, поступаючись місцем ледь помітній нервозності. Він знав цей погляд дружини. Погляд аудитора, що знайшов невідповідність у річному звіті.

— Ну, там акція була, шалена знижка. Гріх було не взяти.

— Гроші, Олеже. У нас на спільному рахунку сто тисяч. У тебе в запасі було двісті. Машина коштує чотири мільйони. Звідки?

— Автокредит, — гаркнула свекруха, ніби пояснювала прописні істини. — Зараз усі так живуть, увесь цивілізований світ. Ти що, хочеш, щоб він маршруткою їздив?

Рита сіла в крісло навпроти. Повільно.

— Умови?

— Ой, не будь ти нудною! — Олег вскочив, пройшовся по кімнаті. Йому не сиділося. Адреналін вимагав виходу. — Там усе нормально. Одобрили за годину. Лише паспорт і права, навіть довідку про доходи не строго перевіряли. Я там, ну, трохи прибрехав із цифрами.

— Платіж, Олеже.

Повисла пауза. Олег поглянув на матір. Тамара Захарівна підбадьорливо кивнула.

— Вісімдесят п’ять, — швидко сказав Олег.

У кімнаті стало дуже тихо. Було чутно, як на кухні гуде холодильник і як цокає годинник.

— Вісімдесят п’ять тисяч на місяць? — перепитала Рита.

— Ну так, там страхування життя, КАСКО, допи. Зате гарантія п’ять років.

— Олеже, — Рита говорила дуже чітко, проговорюючи кожний склад. — Твоя зарплата — вісімдесят п’ять тисяч. Якщо премія — дев’яносто, якщо штраф за запізнення — вісімдесят.

Олег здригнув плечем.

— І що з того? Я буду старатися, проценти підуть. Я зараз на такому підйомі, я гори зверну. Тим більше мама сказала…