Лот за один долар: чим закінчився жартівливий аукціон для чоловіка

Повернувшись у спорожнілу квартиру, Дмитро відчув гострий, пекучий біль у грудях. Він втратив не тільки роботу, не тільки гроші, а й Ольгу, свій фундамент, свою опору, людину, яка робила його успішним, яка була його невидимим мозком. У квартирі стояла дзвінка тиша, яка раніше здавалася йому приємною, а тепер тиснула на скроні, кричала про його самотність, про його повний і беззастережний провал.

Він знову набрав її номер, знову і знову, але чув лише байдужий голос автовідповідача: «Абонент недоступний». Знову і знову. Марно. Вона відрізала всі кінці. Він спробував зателефонувати спільним знайомим, друзям, тим, кого він вважав своїм почтом. Але ніхто не брав слухавку або відповідав ухильно.

— Дімо, ну ти сам розумієш. Така ситуація. Неприємно, але ти сам накоїв, — пробурмотів один, і Дмитро почув у його голосі не співчуття, а приховану зловтіху.

— Вибач, дуже зайнятий. Зараз зовсім немає часу, — швидко відповів інший.

І Дмитро зрозумів, що він більше не успішний Дмитро, а просто Дмитро, який виявився нікому не потрібним. Його репутація була знищена. Ніхто не хотів мати справу з людиною, яка так підставила свою компанію і так принизила свою дружину. Його образ успішного Дмитра був розтоптаний на порох, а на його місці залишилася лише розчавлена оболонка.

Дмитро сидів у порожній квартирі, оточеній тишею, яка була голоснішою за будь-який крик, будь-яке звинувачення. Він бачив перед собою картини вчорашнього вечора, сміх залу, його власне самовдоволене обличчя, потім появу Ковальова, рішучий жест, рука Ольги в руці іншого чоловіка, її погляд, сповнений холодної люті, якої тоді він не зрозумів. І це відчуження, ця крижана рішучість в її очах, якій він тоді не надав значення. Він згадав, як вона працювала ночами, як спокійно пояснювала йому складні схеми, як вірила в нього, як була його відданою тінню. А він… Він зрадив її, принизив, виставив на посміховисько. І тепер розплачувався за це сповна.

На кавовому столику, де раніше завжди стояв її улюблений букет, коли вона ще намагалася принести в їхній дім трохи затишку, лежала невелика записка, написана рукою Ольги, яку він не помітив, коли йшов уранці.

«Я бажаю тобі такого ж щастя, яке ти мені подарував. Подумай про це».

І тепер у цій мертвій тиші слова ці прозвучали для нього як вирок. Він був самотній, спустошений. І перед ним простягалася лише безпросвітна порожнеча. Він зробив це із собою сам. Це була холодна, безжальна помста, що обернулася повним крахом його життя. Його було принижено публічно, позбавлено всього, що мав, і тепер йому належало повною мірою відчути смак тієї самотності, яку він сам створив. Він був один, абсолютно один, згораючи в полум’ї власного провалу, і не було нікого, хто міг би його врятувати.

Майбутнє здавалося порожнім, страшним, без єдиного просвіту. І це було його власне творіння. Його життя перетворилося на руїни, і йому залишалося лише блукати по них у цілковитій самотності, згадуючи, як він власноруч зруйнував усе, що в нього було. Він, Дмитро Сергійович, людина, яка робила кар’єру, тепер не мав нічого. І це був лише початок його страждань.