Мільйонер впустив до дому жебрачку й велів їй умитися. Сюрприз, який чекав на багача біля дверей ванної
Людмила мовчки закрила теку з документами й міцно притисла її до грудей. Дівчина дуже уважно й ніжно дивилася на Максима. Вона дивилася просто йому в очі, не відводячи погляду.
Чоловік чомусь засоромився цього пильного й теплого погляду. Але й він не міг відвести від неї своїх захоплених очей. «Я засмучена зовсім не тим фактом, що мій чоловік мені постійно зраджував», — почала нарешті говорити Люда.
«Іноді я навіть потай мріяла, щоб він знайшов іншу жінку й прогнав мене геть». «Ти засмучена, що тобі тепер нікуди йти, і ти не хочеш повертатися до порожнього дому Крилова?» — поцікавився Максим. «То я можу легко розв’язати це побутове питання, адже мені зовсім не складно забезпечити тобі комфортне житло».
«Ні, не через це я так сильно переживаю», — казала Людмила. «Але до того ненависного дому я точно ніколи не повернуся». Максим трохи розгубився, не розуміючи, чому ж тоді вона так сильно засмучена.
Максим намагався своїх справжніх емоцій не показувати, але йому було нестерпно сумно від майбутньої розлуки. За ті дні, що Людмила жила з ним під одним дахом, між ними виник якийсь невидимий зв’язок. Це був уже не просто банальний зв’язок врятованої жертви й благородного рятівника.
Це було щось значно більше й світліше. Але Максим навіть замислюватися про це всерйоз поки що боявся. Він, можливо, вперше у своєму житті дав волю своїм глибоким почуттям і по-справжньому покохав жінку.
Яка жорстока насмішка долі, що жінка ця переживає такий непростий період, і їй зараз точно не до романтики. Але це була лише хибна думка самого Максима. «Мені дуже не хочеться розлучатися з тобою», — сказала раптом Людмила.
«Я не хочу повертатися до свого старого дому не тому, що жила там із Валерою, а тому, що там не буде тебе». Максим буквально засяяв від цих несподіваних, але таких жаданих слів. Людмила тут же щасливо усміхнулася, побачивши його бурхливу реакцію.
Вона теж дуже боялася зізнатися собі й Максу у своїх почуттях, що зароджувалися. Люда ж уже давно не відчувала жодних теплих почуттів до свого чоловіка, тому відкрити зранене серце для іншого їй було неважко. Максим із першого дня підкорив її своєю щирою турботою й безмежною добротою.
Кілька жахливих років Люда прожила з деспотом, який усіляко намагався придушити її волю. Максим же зміг дбайливо розпалити в ній згаслий внутрішній вогонь. Він нагадав Людмилі, що означає бути справжньою жінкою, тією, яку щиро люблять і про яку трепетно дбають.
«Ну, в такому разі ти можеш нікуди не їхати, адже мені теж не хочеться тебе нікуди відпускати», — ніжно відповів Максим. Він обережно взяв обидві руки Людмили, підтягнув їх до своїх губ, а потім лагідно притулив до щоки. Це були його найулюбленіші й найрідніші руки.
Як же давно він потай мріяв торкнутися їх губами й відчути їхнє неймовірне тепло. «Мабуть, варто було пережити стільки горя, щоб зрештою знайти справжнє щастя», — сказала Людмила і першою наважилася на несміливий поцілунок. Максим анітрохи цьому не опирався, а міцно пригорнув до себе кохану жінку й був щасливий, як ніколи раніше….
