«Не пийте цю каву»: дивне попередження в аеропорту розкрило справжні плани чоловіка.

«Катю, це я. Ти робиш помилку. Я можу все пояснити. Давай зустрінемося, поговоримо спокійно».

Вона не відповіла. Ще повідомлення, вже з третього:

«Ти пошкодуєш. Я не дам тобі забрати Сашка. У мене є зв’язки, гроші, можливості. Подумай добре».

Катерина зробила скриншот, відправила адвокату. Нестеренко відповіла швидко:

«Чудово. Це вже погрози. Фіксуйте все. Не відповідайте йому взагалі. Тільки через мене».

Наступного ранку прийшла відповідь із «ТехКомСистемс». Марина Іллінічна Фадєєва написала сухо й офіційно:

«Шановна Катерино, ваше звернення прийнято до розгляду. Призначено внутрішню службову перевірку. Співробітника Литвинова Д. О. викликано для надання пояснень. На період перевірки його тимчасово відсторонено від виконання обов’язків зі збереженням окладу. Просимо надати копії документів та контактні дані свідка на вказану адресу електронної пошти. З повагою, М. І. Фадєєва».

Катерина видихнула. Почалося. Тепер Денис не просто чоловік-зрадник, а людина під службовою перевіркою. Удар по його самолюбству і кар’єрі чутливий.

Увечері того ж дня зателефонувала Ірина Михайлівна.

— Катерино, хороші новини. Поліція почала перевірку. Знайшли вашого свідка, Артема Гущина. Він підтвердив, що попереджав вас і чув розмову Дениса. Він навіть записав на телефон розмову вашого чоловіка і готовий передати.

— Серйозно?

— Абсолютно. Більше того, він сам стурбований ситуацією і хоче допомогти. Каже, що бачив подібне у своїй практиці санітара і не міг пройти повз.

Катерина відчула, як щось тепле розливається в грудях. Незнайома людина, якій вона нічим не зобов’язана, ризикнула і допомогла. Просто тому, що це правильно.

— Передайте йому, будь ласка, мою вдячність.

— Передам, — пообіцяла адвокат. — А поки готуйтеся. Денис напевно спробує атакувати. Через адвокатів, через знайомих, через сина. Тримайтеся, Катерино. Ви молодець.

Катерина поклала слухавку і подивилася у вікно. За склом сутінки, вогні ліхтарів, осіннє місто. Попереду війна. Але вона була готова. Тому що знала правду. І правда була на її боці.

Минуло три дні з моменту повернення Катерини з Туреччини. Три дні, наповнених зустрічами з адвокатом, походами в поліцію, нескінченними дзвінками та повідомленнями від Дениса з різних номерів. Вона не відповідала на жоден. Усі контакти йшли суворо через Ірину Михайлівну Нестеренко.

У середу вранці адвокат зателефонувала сама.

— Катерино, у мене новини. Артем Гущин передав запис офіційно. Я його прослухала з експертом. Там справді голос Дениса, розмова з Ларисою Данилевською. Зміст… скажімо так, непривабливий.

— Що саме там? — Катерина стиснула телефон сильніше.

— Цитую дослівно: *«Зараз вона вип’є цю каву, стане зовсім ватяна. Почне верзти дурниці, поводитися дивно. Я все зніму на телефон. Потім директору на її роботі скину. Нехай бачить, із ким має справу. А в суді при розлученні використаю. Скажу, що мати неадекватна, небезпечна для дитини. Вип’є. Я простежу. Вона мені довіряє, дурна».*

Катерина заплющила очі, відчуваючи, як усередині все стискається. Почути це вголос було гірше, ніж просто знати.

— Це… Це можна використати?

— Так. Запис зроблено в громадському місці, без зламу особистих пристроїв. Артем випадково ввімкнув диктофон на телефоні, коли мив руки поруч із кабінкою, де розмовляв Денис. Юридично це допустимо як доказ у цивільному процесі. Не на 100% залізно, але в комплексі з іншим — дуже вагомо.

— Що далі?