Непроханий кортеж: свекруха виставила невістку на мороз, але за годину по дівчину приїхали три чорні авто

Потім чути, як дівчинка плаче.

— Тьотя Тамара мене замкнула. Тут темно і холодно. Мамо, де ти?

Голос ставав дедалі слабшим.

— Тьотя Тамара зла. Тьотя Тамара забула мене.

У залі хтось схлипнув. Навіть суддя зняв окуляри і протер очі. Тамара Іванівна зблідла як крейда, схопилася за серце.

— Це підробка! Монтаж! Не може бути!

— Експертиза підтвердила справжність запису, — сухо сказав прокурор. — Дівчинка записала свої останні слова. Три години кликала на допомогу, а потім замовкла. Назавжди.

Тамара Іванівна раптом зігнулася навпіл, застогнала:

— Серце! У мене серце! Лікаря!

Але судовий медик, оглянувши її, похитав головою. Симуляція. Пульс нормальний, тиск у нормі.

— Я вмираю! Не відчуваю рук!

Підсудна впала з лавки, корчилася на підлозі. Але коли конвоїр нахилився до неї, вона різко підскочила і спробувала вирватися. Її скрутили, надягли наручники.

— Сидіти! Ще одна спроба втечі — і отримаєте додатковий термін.

Процес тривав два тижні. Кожен день приносив нові, жахливі подробиці. З’ясувалося, що Тамара Кротова знущалася з дітей роками. Замикала в підвалах, коморах, туалетах. Била по руках лінійкою до синців. Змушувала стояти в кутку по кілька годин.

— Вона була садисткою, — сказав дитячий психолог, викликаний експертом. — Отримувала задоволення від влади над беззахисними. Такі люди спеціально йдуть працювати з дітьми. Там можна безкарно тиранити.

Оксана була присутня на всіх засіданнях. Вона сиділа в залі, слухала свідчення і розуміла: весь цей час жила поруч із монстром. Свекруха не змінилася за ці роки, просто змінила жертв. Замість чужих дітей мучила її.

Максим теж приходив до суду. Він сидів окремо від дружини, не наважуючись підійти. Після кожного засідання намагався заговорити з нею, але Оксана проходила повз, не помічаючи його існування.

— Оксано, будь ласка, поговори зі мною. Я розумію, що винен, але ми ж можемо все виправити.

Вона зупинилася, подивилася на нього вперше за всі ці тижні.

— Виправити? Ти хочеш виправити смерть дитини? Мій відрізаний палець? Шість років принижень?

— Я не знав, що вона така.

— Знав. Просто не хотів знати. Тобі було зручно вірити, що мати в тебе свята, а дружина — стерва.

Оксана показала забинтовану руку.

— Це ціна твоєї сліпоти.

У день виписки з лікарні Оксана приїхала додому зібрати речі. Квартира здавалася чужою, ворожою. У кожному кутку відчувалася присутність Тамари Іванівни: її злість, її ненависть, її жорстокість. Максим чекав на неї у вітальні. На столі лежали документи: довідка про працевлаштування в місцевій транспортній компанії, договір оренди квартири в центрі міста…