Несподіваний фінал шкільного вечора: як склалося життя найкращої учениці класу

Єдиним порятунком були книги. Вона вчилася запоєм, була відмінницею з усіх предметів, уроки робила у мами в бібліотеці. Там же одну за одною проковтувала книги зарубіжної класики. Вона читала і думала: ось же, є ж на світі щастя, любов, достаток. І не весь світ такий сірий і чорний, як її. Не всі люди такі злі, як її однокласники.

А після випуску зникла з усіх радарів. Ніхто про неї нічого не знав, та особливо й не цікавився. Вона вступила до інституту на харчового технолога. В майбутньому хотіла працювати в громадському харчуванні або на якій-небудь кондитерській фабриці. Віра завжди мріяла працювати там, де є їжа, якою ти можеш пригощатися без страху. Ситуація з украденою булкою стала її травмою на все життя.

Якось вона повернулася з лекцій. Батька поховали рік тому, так що приїжджати додому тепер можна було спокійно. Її зустріла усміхнена мама.

— Віро, вгадай, хто дзвонив?

— Хто?

— Ванька Зотов. Ну, той, у якого батьки лікарі. Сказав, що в медичному вчиться.

— І що йому було треба?

— З тобою поговорити.

— Ні, мам, не хочу я нікого з них ні бачити, ні чути. Будуть дзвонити — скажи, що я поїхала, а краще померла! — крикнула Віра і хлопнула дверима у ванну.

Їй у школі завжди подобався Ванька, але вона навіть не сміла подивитися на нього. Шанована благополучна сім’я, лікарська династія… Ну куди їй у калашний ряд лізти, вона ж Опудало. Ванька, правда, ніколи її не цькував, але й не захищав особливо. Слів, напевно, таких не знав, як П’ятаков.

Віра зараз дивилася на всіх них і згадувала своє шкільне минуле. Від образи залоскотало в носі, підступив клубок до горла. Але вже ні, ревіти через цих людей, які намагаються довести, що вони найбагатші і у них є малесенькі діамантики, вона не буде. Віра взяла келих і хотіла сказати тост, як раптом у залі згасло світло.

Гості загалдели, і несподівано пролунав металевий голос:

— Науме Сергійовичу, що відбувається?

— Проблема знову не вирішена…

— Я вам скільки разів говорила, вирішіть проблему з проводкою!

— Та ми вирішили, вирішили, Віро Іванівно. Ну, я не знаю, може, це міське відключення.

— А якби у нас повний зал сидів, весілля, наприклад? Я вам мільйон разів твердила. За найменший ризик голову зніму. Що було зроблено, щоб усунути?

— Віро Іванівно, та я…