Останнє послання: таємниця записки, знайденої в лікарняному коридорі

— Я ж кажу: права позбавили, — підняла палець тітка Віра. — За кого в серці так болить?

— Яна Смирнова, — ледь прошепотіла Аліса.

— Ой, ти б ще через рік спохватилася, — усміхнулася жінка. — Дівчина в хорошому віці, слухняна, домашня, чистенька… Ай-ай, правда, не матір же ти їй. Та померла. Що, пізно дізналася про племінницю?

— Мені й про смерть сестри не сказали, — відповіла сердито Аліса. — А де Яна?

— У опікунки, — повідомила тітка Віра. — Ось така важлива, спонсорка наша. У неї фабрика фарб і лаків разом із братом. Ото й приїжджає сюди, висловлюється, вже п’ять років. Безплідна вона, отож бездітна. Та не переживай. Може, в багатому домі дівчинці й краще буде. Випише їй гарну путівку в життя.

Від паркану Аліса відійшла в розгубленості. Павлу вона про поїздку не розповідала. Сказала тільки, що прогуляється. І ось тепер обдумувала, як визнаватися. Він її особливо не сварив, лиш зітхнув. А вона була налаштована рішуче.

— Треба якось з’ясувати, хто у нас власник фабрики фарб, — сказала Аліса. — Бо у цієї жінки моя донька.

— Та я й сам тобі скажу. Це сестра Висоцького, Анна, — усміхнувся Павло. — Нікуди не подінешся від цієї сімейки. До речі, вони як павуки в банці. Мені, наприклад, Висоцький пропонував хабар за те, щоб сестра померла у сні від післяопераційних ускладнень. А коли я відмовився, просто очорнив і знищив мене. Бо ніхто не повірить у розповіді корумпованого лікаря.

— Ну й справи… У тебе ж багато знайомих, — взмолилась Аліса. — Може, хтось зробить мені нові документи та рекомендації? Анна точно захоче найняти для дівчинки гувернантку. Їй це непривично. Тим паче якщо вона бізнес-леді, в неї мало часу.

— Ти з глузду з’їхала? — похитав головою Павло. — Тебе ж дитина впізнає, а це все зіпсує. Ні, тобі зараз не можна себе проявляти.

— Ай, я з’їду з глузду від цієї невизначеності, — пожалкувала Аліса.

— Тоді займемося твоїм навчанням кулінарії.

На диво, їхній план із проникненням Павла на бенкет вдався. Сильного чоловіка охоче взяли помічником пекаря. Проте вчитися готувати він марно: начальник в основному ганяв підручного тягати тяжкості й виносити сміття. Це дало можливість оглянути банку з шафраном. Але всередині жодної папірці не виявилося.

— І куди вона могла подітися? — перелякано приклала долоні до щік Аліса. — Андрію мої прянощі точно не потрібні. А от Оля цілком могла знати, куди поділася розписка.

— Хто це ще? — Павло кумедно підняв брову, і Аліса мимоволі усміхнулась.

— Моя помічниця й подруга. Та я балда, чому відразу не зв’язалася з нею! — плеснула руками Аліса. — Вона ж могла підозрювати мого чоловіка.

— Тут, мабуть, не варто поспішати з висновками, — сказав Павло. — Здається, зараз тобі довіряти особливо нікому.

— І що пропонуєш? — запитала Аліса.

— Я завітаю до твоєї подруги, — заявив він.

— Ладно, але мені треба дещо, — пробурмотіла Аліса. — Можеш дістати трекер, маячок з геоміткою, щоб відстежувати місцезнаходження?

— Навіщо це? — здивувався Павло. — Збираєшся за кимось слідкувати?

— Просто хочу знати, де моя донька, — сказала Аліса і відчула, як у грудях стискається. Знову починався напад алергії.

Павло швидко зрозумів, у чому справа. І він вже знав — звичайні препарати їй не підходять. А в аптеці потрібні ліки відпускали лише за рецептом. Стан став гіршим. І він вирішив: вибіг з дому, сів у машину і помчав у лікарню. Врізався в службове приміщення через вхід біля моргу: вічно загублений ключ патологоанатома лежав під ґанком. І він кинуся на склад ліків.

Павло майже встиг залишитися непоміченим. Але вже на виході його помітив охоронець. Чоловік не впізнав Павла, але встиг накинутися і поранив убігаючого в ногу травматичною зброєю. Додому Паша добрався з упаковкою потрібних ампул від алергії. Нога ж боліла нестерпно. На ній розкинувся великий гематом у місці поранення. Але він встиг вчасно. Аліса отримала укол, і незабаром їй стало значно краще.

А вранці по телебаченню показали фоторобот. Павло у своєму новому вигляді був зображений доволі впізнавано. Поліція просила городян повідомляти про будь-яку інформацію щодо цієї людини. Журналісти охрестили його «похитителем ліків». Паша рявкнув, зрозумівши, що тепер, щоб спокійно вийти з дому, мови бути не може. Доведеться знову відрощувати бороду для маскування й якось ховати кульгавість — одну з особливих прикмет грабіжника.

У підсумку до подруги вони поїхали удвох. Але вдома Ольги не було. Балакуча сусідка радила шукати її в селі. Врешті Олю знайшли в глушині, у старій хатині бабусі. При вигляді гостей жінка здригнулася й перехрестилася.

— Як це, Аліс… ти ж померла? Ой, це мені за той гріх, га? Ти за мною прийшла?! — заволала Оля на всю вулицю. — Я ж ще така молода, я не хочу вмирати!

— Та перестань ти! Жива я! — одернула її Аліса. — Краще скажи, ти брала щось із банки з шафраном? Це дуже важливо.

— Брала, — відповіла Оля, опустивши голову. — Розумієш, в мене були фінансові проблеми. Братові, мамі треба допомагати. Я понемногу брала продукти. Ти не помічала. А потім прийшла ця Зоя і показала відео, як я краду. Вона мене шантажувала.

— А як ти дізналася про тайник? — не зрозуміла Аліса.

— Випадково натрапила. Ай, ми ж шафран майже не використовували, — знизала плечима Оля. — Мені стало цікаво: навіщо він там стоїть? А Зоя, почувши про розписку, веліла принести її.

— Що ти наробила?! — схопилася за голову Аліса. — Це ж була остання надія!

— Ти вибачиш мені? — спитала Оля, але побачила лиш спину подруги. Та вже поспішала до машини.

Через пару днів Павло приніс трекер, як вона просила. До того часу Аліса вже з’ясувала, де тепер живе її донька. На щастя, Висоцькі оселилися в старому дачному поселенні. Там не було цілковито закритої території, а з боку лісу парканів узагалі не було. Залишивши Павла лікувати рани, Аліса поїхала сама.

Кілька днів стежила за будинком, а потім зрозуміла, до кого можна звернутися по допомогу. Жінка підстерегла літнього садівника, коли той повертався додому з котеджу Висоцьких.

— Будь ласка, допоможіть! — взмолювала вона. — Ці люди не дають спілкуватися з дівчинкою, що там живе!

— Та вона взагалі в основному в кімнаті сидить і плаче, — відповів чоловік. — Я її сам мало бачу.

— Будь ласка, передайте їй ось це. — Аліса витягла трекер. — Скажіть, що це від мами.

— Серйозно? — засумнівався садівник. — Вона ж ніби сирота.

— Це правда. І ви мені дуже допоможете, — гаряче благала Аліса. — Самі розумієте, мене на поріг не пустять.

— Ладно, давайте, але нічого не обіцяю. Якщо дівчинка відмовиться брати, не ображайтесь.

— Зрозуміло.

Аліса злегка розчарувалася, але намагалася взяти себе в руки. Вона їхала в квартиру Павла, яку в думках уже вважала чимось на кшталт дому. Вони зблизилися дуже. І Аліса часто ловила себе на думці, що їй подобається цей самовідданий і трохи авантюрний чоловік.

Тим часом Андрія випустили під підписку про невиїзд. Виявлених фальшивок виявилося недостатньо, щоб висунути серйозні звинувачення, потрібно було подальше розслідування. Він із полегшенням залишив ізолятор і йшов додому пішки. Телефон був розряджений. Додому Андрія чекав той самий безлад.

Але одна деталь не промайнула повз його увагу. На килимі, виблискуючи, лежала ампула препарату від алергії. Андрій отримав її в аптеці того ранку, коли зробив дружині фатальний укол, щоб приховати підміну ліків. І ось зараз ампула була використана. У розпачі й люті він вирішив знайти й провчити того, хто це зробив. Чоловік взявся за прибирання. Потім, не витримавши, кинувся на сайт провайдера, де можна було подивитися запис із міських камер. Відео за кілька днів знайшлося швидко. І на одному з фрагментів Андрій упізнав нечітку постать.

Він не був упевнений, що то Аліса. Скоріше навпаки: думав, що це якась дурна інсценізація. Але після десятого перегляду відео вже не сумнівався. У жаху Андрій усвідомив, що став учасником дивної гри. І тепер треба з’ясувати, яку роль йому відводять.

Поки подружжя будували плани з викриття одне одного, Зоя не гаяла часу. Вона прекрасно розуміла, що багато років через пекарню Аліса та її чоловік таємно проганяли чужі брудні гроші, відмиваючи їх. А його довірлива дружина повністю покладалася на більш підкованого в цьому чоловіка. Так, Андрій був банальним «обналичником» і знавцем сірих схем, а не легальним фінконсультантом.

Зоя ж за час стосунків із ним встигла накопичити чимало компромату, регулярно по ночах перекачуючи файли з комп’ютера коханця. І тепер вона вирішила не гаяти часу: дістати гроші й отруїти Висоцького, щоб той не зміг пізніше звинуватити її.

Аліса тим часом від дня передачі трекера постійно приїжджала в поселення. Влаштувала собі щось на зразок лежанки на старій яблуні на покинутій ділянці і уважно стежила за життям Висоцьких. Доволі скоро стало ясно, що Яні там живеться нелегко. А ще виявилося, що Анна сама не проти була шантажувати брата. Як головна спадкоємиця батькового маєтку, Анна тримала його в страху.

Одного дня Аліса, як завжди, лежала на розлогих гілках яблуні. В цей час у сад вийшла Анна, дратівливо розмовляючи по мобільному в голосному режимі.

— Уявляєш, ця гидота хоче грошей! — скривившись, вимовила жінка.

— Хто вона, ти знаєш? — поцікавився чоловічий голос у динаміку.

— Якась медсестра, — відповіла Анна. — Не знаю, мені все це не подобається. А Єгор, дурень, покликав цю девицю в ресторан, мовляв людне місце.

— І чого вона хоче? — знову запитав голос.

— Та наче й зрозуміло — грошей, звісно! — заревіла Анна. — Як же мене втомили ідіоти! І ще ця дівчинка, уявляєш, загрожує втекти. Вазу мою улюблену щойно розбила. Та їй зі мною й у віки не розплатитись буде! Стоїть, очима блимкає, мов лялька.

— Будь із нею пом’якше, це ж дитина! — порекомендував голос.

— Ой, тільки не лізь! — вскипіла Анна. — Вихователь знайшовся.

Вона різко сунула телефон у кишеню й пішла в дім. Аліса обережно зістрибнула з дерева. Від недавнього часу трекер у домі переміщався разом із дівчинкою. А це означало, що Яна прийняла подарунок. Алісі лишалося повідомити Павлу про зустріч бізнесмена з коханкою Андрія. Вона не сумнівалася, що таємничою «медсестрою» була саме Зоя.

— Вона його вб’є, — впевнено сказав Павло. — Інакше б так відкрито не шантажувала.

— І що робити? — запитала Аліса. — Ти в розшуку. Я офіційно мертва.

— Я знайду спосіб, — пообіцяв Паша. — А ти їдь звідти. Мені не подобається твоє дежурство.

Аліса побрела до станції. До наступного поїзда було ще добрі дві години. Електрички ходили рідко. Вона сиділа на холодній лаві, як раптом почула топіт ніг. На перон вбігли охоронці з котеджу Висоцьких.

— Дівчино, ви тут давно? Дівчинку не бачили, світленьку таку, років шість? — спитав старший із них. — Загубилася. Знайти не можемо.

— Ні, тут узагалі ніхто, крім мене, — знизала плечима Аліса, серце якої билось як скажене.

Охоронці сховалися в бік поселення. Аліса глянула на екран телефону й перевірила, що показує трекер. Маячок упевнено рухався автодорогою в бік міста. Причому зі швидкістю автобуса і, вочевидь, зі зупинками. Аліса відчула дві суперечливі емоції: гордість за доньку і страх. Яна ніколи раніше не їздила містом сама. Чекати було ніколи. Аліса подзвонила Павлу й попросила приїхати.

Анна тим часом вимагала від брата перевірити в чоловіка дівчинки, бо вона могла бути у нього. Але Андрій божився, що доньку не бачив. Сам же вирішив, що дитина може знову дати йому шанс. Він пам’ятав, як Яна після смерті матері просила відвезти її в альтанку в парку біля дому. Казала, що це їхнє з мамою улюблене місце. І тепер чоловік кинувся туди.

— Яна, ти тут? — він помітив дівчинку здалеку. Та тихо наспівувала свою улюблену колискову.

— Тату? — здивувалася вона. — Я ж не твоя донька.

— Та що ти, мила, то було тимчасово, — заграв Андрій, в голові якого вже народився план, як за допомогою доньки виманити воскреслу «покійну».

— Відпусти її, — пролунав за його спиною голос.

— Ага, щойно. — Андрій міцно схопив доньку за руку, заступивши їй шлях до втечі. — Ну-но, розкажи, чому я маю її відпустити?

— Бо ти вже став злочинцем, — відповіла Аліса, підходячи. — Відпусти мою дочку!

— Мамо! Мамочко! — Яна вирвалася з рук ошелешеного батька і кинулася їй на шию. — Я знала, що ти не померла!

— Та стояти! — заричав Андрій і кинувся на дружину. Але Павло швидко скрутив його, незважаючи на болючу ногу.

До них уже підбіг патруль, що чергував у парку. Андрія затримали. На відео потрапило, як він погрожував викраденням дитини і намагався застосувати силу. Цього було достатньо. Аліса швидко попрощалася з донькою, пообіцявши швидко забрати її. І зникла в темній алеї парку. Ще не час повністю воскресати.

Вони з Павлом помчали до ресторану. Зустріч Зої і Висоцького була в розпалі. З їхнього місця в машині було добре видно, як жінка щось підсипала в один із бокалів. Потім із лагідною усмішкою підняла тост. Аліса нервувала. А Павло був дивно спокійний. Лише надіслав комусь повідомлення. Єгор Висоцький повернувся з вбиральні і потягнувся до бокалу.

І в той момент на їхній столик, наче спеціально, впав офіціант. Він схопив бокали зі столу, а потім поставив їх уже перед присутніми. Поклонився і зник, ніби й не було жодної заминки. Зоя зробила ковток зі свого бокалу, але на другому ковтку її обличчя почервоніло. Жінка хапалася ртом за повітря.

— Вона випила свою ж отруту, — прошепотіла Аліса. — Як це можливо?

— Я повідомив охороні Висоцького анонімно, що на цій зустрічі буде щось недобре, — сказав Павло. — Начальник охорони просив повідомляти, якщо дізнаюсь щось ще. І от коли Зоя додала препарат, я написав.

— Але ж це наш ворог, — задихнулася від обурення Аліса.

— Чесно кажучи, ніхто не заслуговує смерті, навіть такий підлий персонаж, — сказав Павло. — Нехай живе, може, совість проснеться.

Аліса дивувалася цьому чоловікові і розуміла, що її колишній чоловік ніколи б так не вчинив. Для Павла з його кодексом честі подібний вчинок був у порядку речей. Мимо них на носилках пронесли Зою. Вона ще дихала, у кисневій масці. Біля машини щось упало, і Павло вправно затягнув це до себе. Предмет виявився дамським клатчем, маленькою сумочкою з флешкою всередині. Додому вони дісталися і дізналися: то був клатч Зої, а на флешці — увесь компромат на ворогів Аліси й Павла.

Повернення Яни у родину Висоцьких вирішили не дозволяти. Органи опіки ініціювали суд, на якому мала бути позбавлена Анна прав на дитину. І цей момент Аліса вважала добрим приводом повністю «воскреснути».

— Пропустіть, — попросила вона пристава на вході. — Мені дуже треба бути там.

— Документи, — сказав степенний чоловік і простяг руку.

— Ось все, що є. — Аліса сунула йому в долоню свідоцтво про смерть, яке знайшла у своїй колишній квартирі. — Вибачте, у мене особливі обставини.

— Що відбувається?