Помилка альфонса: чому хитрий план чоловіка обійшовся йому надто дорого
«Дім, ти що, прибиральницю найняв?» — Катя розсміялася, стягуючи пальто й кидаючи його на вішак. Вона щойно зайшла до квартири після тижневого відрядження, і ноги гули від утоми. Валіза з гуркотом упала біля порога, а вона завмерла, озираючи передпокій.
Підлога блищала, мов дзеркало, а на полиці для взуття стояли її кросівки, вичищені до білизни. Навіть запилений килимок біля дверей виглядав так, ніби його щойно пропилососили. Діма визирнув із кухні, витираючи руки рушником.
На ньому була пом’ята футболка, а світле волосся стирчало в різні боки, як завжди після сну. Він усміхнувся своєю фірмовою лінивою усмішкою, від якої раніше в Каті теплішало в грудях, а тепер щось кольнуло всередині. «Та ну, просто трохи прибрався», — сказав він, знизавши плечима.
«Тобі здається?» — спитав чоловік. «Здається», — тихо відповіла Катя. Вона примружилася, знімаючи шарф, пройшла до вітальні, і її брови полізли вгору.
Штори, які вона пів року збиралася випрати, висіли свіжі, без жодної складки. На журнальному столику не було звичного хаосу з кухлів і крихт від чипсів, а диван виглядав так, ніби його не тільки пропилососили, а й випрасували. «Діма, ти ж терпіти не можеш прибирання, я ж пам’ятаю, як ти тарілки тиждень у мийці складав, поки я не приїхала».
Він хмикнув, кинув рушник на спинку стільця й підійшов до неї, ніжно обіймаючи ззаду. «Ну, може, вирішив тебе потішити? Ти ж тепер зірка, у відрядженнях пропадаєш, от я й стараюся».
Його голос був м’який, але очі бігали, уникаючи її прямого погляду. Катя вивернулася з обіймів і подивилася на нього значно уважніше. «Стараєшся, ти?» — всміхнулася вона, але всередині щось тривожно тенькнуло.
Діма ніколи не був великим шанувальником порядку. Коли вони тільки побралися, він міг тиждень жити серед коробок із-під піци, а пилосос вмикав лише під її бурчання. А тут така ідеальна чистота, що хоч у журнал про дизайн знімай.
Вона пройшла на кухню, і внутрішня тривога тільки посилилася. Посуд на полицях блищав, як у рекламі, а в повітрі витав слабкий запах кориці, ніби хтось пік пироги. «Діма, пироги?» — здивувалася вона, прекрасно знаючи, що він мікрохвильовку освоював із великими труднощами.
Катя рішуче відчинила холодильник. Усередині акуратно стояли нові контейнери з їжею, яких вона точно не залишала перед своїм від’їздом. Борщ, домашні котлети, навіть салат із майонезом — усе було дбайливо підписане маркером на кришках.
«Це що, ти сам готував?» — спитала вона, різко обернувшись. Діма вже сидів на дивані з телефоном у руках і щось захоплено гортав. «Ага, трохи», — кинув він, навіть не підводячи на неї очей.
«Ти втомилася, іди відпочинь, я зараз смачний чай заварю». Катя розсудливо промовчала, але в голові вже закрутилися десятки незручних запитань. Вона піднялася до спальні, кинула дорожню сумку на ліжко й раптом завмерла.
Її улюблена кофта, та сама сіра з кумедними котиками, лежала на подушці, складена в ідеальний квадрат. Катя ніколи в житті так не складала свої речі. Вона зазвичай просто зминала одяг у шафі й розбиралася з ним значно пізніше.
А тут речі ще й пахли якимось зовсім незнайомим кондиціонером: солодкавим і дуже нудотним. «Дім, ти кондиціонер новий купив?»
