Повернулася додому раніше і застала свекруху в спальні за дуже підозрілим заняттям

— Мама має рацію. Давай не будемо зачиняти.

Аліна була розлючена, але не стала скандалити. Вони з Денисом поговорили наодинці.

— Це неможливо. Твоя мати живе тут пів року. Вона вже давно здорова. Коли вона поїде?

— Алін, ну, дай їй ще трохи часу.

— Скільки? Рік? Два? Вона не збирається їхати.

— Не кричи. Мама почує.

— Мені все одно. Це наша квартира, наше життя. Я не підписувалася жити втрьох.

Денис спохмурнів:

— Це моя мати. Я не можу її вигнати.

— Я не прошу вигнати. Я прошу, щоб вона повернулася додому. У неї є дім, є пенсія. Вона чудово може жити сама.

— Вона літня жінка. Їй самій страшно.

— Їй 62 роки, Денисе. Вона не старезна баба. Вона активна, здорова. Просто не хоче їхати звідси.

Розмова закінчилася нічим. Денис став на бік матері. Аліна зрозуміла, що самій впоратися не вдасться. Вона зателефонувала своїй матері, розповіла ситуацію.

— Алінко, ти маєш рацію, — сказала мама. — Це маніпуляція. Свекруха не хоче відпускати сина. Вона тебе виживає.

— Що мені робити?

— Став ультиматум. Або вона їде, або ти йдеш. Інакше не вирішити.

Але Аліна не була готова до ультиматумів. Вона любила Дениса, не хотіла руйнувати сім’ю. Сподівалася: може, якось само розсмокчеться. Віра Сергіївна втомиться, скучить за своїм домом, поїде сама.

Минуло ще три місяці. Свекруха обжилася остаточно. Стала розпоряджатися в квартирі як господиня. Переставила меблі у вітальні — «так зручніше, повірте». Викила половину Аліниних косметичних засобів — «навіщо стільки баночок? Шкідлива хімія». Навіть ключі від квартири собі зробила — «про всяк випадок, раптом ви забудете відчинити».

Аліна відчувала, що втрачає контроль над власним життям. Вдома вона стала гостею, а Віра Сергіївна — господинею. Денис не помічав проблеми або не хотів помічати. Йому було зручно: мама готує, прибирає, пере. Він приходив з роботи, а вдома чистота, смачна їжа, турботлива мати. Навіщо щось змінювати?

Робота стала для Аліни єдиною віддушиною. Там вона почувалася компетентною, потрібною, шанованою. Начальство цінувало її, колеги прислухалися. Вона почала затримуватися в офісі допізна, знаходячи причини не їхати додому.

І ось одного разу в середу Аліна відчула себе зле. Почалася мігрень, голова розколювалася. Вона попросила в начальника дозволу піти раніше. Зазвичай вона поверталася о сьомій вечора, але сьогодні була лише третя година дня…