Право на таємницю: чому деякі приміщення краще назавжди залишати зачиненими.

Подальша частина офіційного тексту була грубо обірвана, не даючи змоги дізнатися подробиці. Але найжахливішу таємницю приховувала нижня частина цього пожовклого аркуша. Там, нерівним і явно тремтячим почерком, звичайною кульковою ручкою було дописано коротке послання: «Не відчиняйте».

Чоловіки дивилися на цю коротку записку, і в кожного всередині все болісно стискалося від лихих передчуттів. У голові роїлися питання про особу автора цього страшного попередження. Неможливо було зрозуміти, чи написав це черговий інженер, наляканий охоронець чи той самий чоловік, що лишився замкненим усередині.

Лишалося загадкою, чому це попередження адресувалося саме тим, хто перебував зовні, у безпеці. У цю мить один із мисливців знову перевів погляд на скелю й помітив моторошну зміну. У крихітній щілині між металевою стулкою й кам’яною породою з’явилася тонка смужка світла.

Світна лінія була зовсім вузькою, більше схожою на натягнуту нитку. Але наявність цього променя беззаперечно доводила факт увімкнення внутрішнього освітлення комплексу. Отже, мешканець бункера не лише продовжував діяти, а й чудово усвідомлював присутність гостей зовні.

Смужка світла так само раптово зникла, зануривши щілину у звичний морок. А буквально за секунду з надр скелі долинув справжній людський голос. Він звучав дуже тихо й хрипко, наче власник цих зв’язок не розмовляв довгі роки.

Невідомий вимовив лише одну коротку, але ємну фразу: «Ідіть, поки можна». Мисливці завмерли на місці, відмовляючись вірити власним вухам і реальності того, що відбувалося. І саме в цю секунду масивні двері знову загрозливо сіпнулися.

Цього разу поштовх виявився значно сильнішим і тривалішим за попередній. Складалося враження, що людина всередині з усіх сил намагається втримати стулку в зачиненому положенні. Адже з глибини темних коридорів до виходу явно наближалося щось зовсім інше.

Після того як із-за перепони пролунала ця моторошна хрипка фраза, мисливці наче приросли до землі. Ніхто з них морально не був готовий почути живу людську мову з покинутого бункера. Усі логічні теорії й початкові здогади тепер здавалися абсолютно наївними й недоречними.

Це місце остаточно перестало бути просто цікавим геологічним казусом. Там, за шаром металу, був живий співрозмовник, який потребував допомоги. Але парадокс полягав у тому, що ця людина наполегливо вимагала негайно піти.

Саме це протиприродне прохання лякало бувалих лісовиків найдужче. Будь-який нормальний в’язень, опинившись замкненим у підземеллі, мав би благати про визволення. Але цей бранць поводився так, ніби володів страшною інформацією, недоступною людям, що стояли зовні.

Чоловіки інстинктивно відступили на кілька кроків назад, намагаючись осмислити почуте попередження. Старший групи відкрив рота, щоб поставити зустрічне запитання, але не зміг дібрати потрібних слів. Кожен із них фізично відчув, що випадково переступив невидиму межу вкрай небезпечної, чужої території.

Один із присутніх нервово запропонував негайно тікати геть і викликати озброєний наряд поліції. Інший слушно зауважив, що правоохоронці не зможуть швидко дістатися в таку непрохідну глушину. Ба більше, у разі проникнення на чинний секретний об’єкт уся група могла опинитися під слідством.

Але головна причина їхньої тривоги крилося в дивній поведінці замкненого чоловіка. Якщо він просив гостей піти, отже, його страх був спрямований не на них. Він панічно боявся того, що перебувало в цьому підземеллі разом із ним.

Попри наростаючу паніку, мисливці вирішили зробити останню спробу прояснити ситуацію. Старший знову наблизився до холодного металу й голосно запитав невідомого про його особу та час перебування всередині. Миттєвої відповіді з темряви не було, і це змусило групу засумніватися в реальності недавнього діалогу.

Після довгих секунд томливого очікування з-за дверей знову долинув голос. Цього разу він звучав набагато тихіше, ніби кожне слово давалося мовцеві з величезним фізичним зусиллям. Невідомий повідомив, що стороннім тут перебувати смертельно небезпечно, а сам об’єкт підлягав закриттю багато років тому.

Він додав, що в разі порушення герметичності входу наслідки будуть неконтрольованими. У його інтонаціях не було ані погрози, ані ознак божевілля. То було смертельно втомлене попередження людини, яка несе непідйомний тягар відповідальності….