Пророцтво в дорозі: незнайомка попередила не пити воду з рук близьких, і Катя вчасно її послухалася

— Зрозумів. Ми з Галиною Іванівною теж висуваємося. Лікар буде на зв’язку.

— Андрію… — Катя завагалася. — Мені дуже страшно.

— Я знаю. Але ти не одна. Пам’ятай це.

Осінній парк був пустельним і похмурим. Вітер гнав алеями сухе листя, а небо затягнуло свинцевими хмарами. Стара альтанка стояла на відшибі, прихована за густими кущами розрослого бузку.

Катя йшла доріжкою, стискаючи в кишені перцевий балончик, який їй дав Андрій. Біля альтанки виднілася машина. Поруч, притулившись до капота, стояв Ігор. Побачивши Катю, чоловік розплився в широкій посмішці й зробив крок до неї, розкинувши руки для обіймів.

— Катюшо!

Вона зупинилася за два метри від нього.

— Не підходь.

— Ти чого? — Чоловік завмер. — Я обійняти хотів. Ми ж миритися прийшли.

— Де Жанна? — запитала Катя, ігноруючи його порив.

— Поїхала. Катю, давай сядемо в машину. Там тепло, і поговоримо. Я тут документи привіз. Ну так, формальність, дарча на квартиру.

— Дарча? — Катя посміхнулася. — Навіщо це?

— Ну, щоб убезпечити майно, — швидко заговорив Ігор. — Ти ж розумієш, моя хвороба. Раптом щось трапиться? Почнуться суди і поділ з родичами. А так усе твоє. Ти тільки підпиши, що приймаєш усе в дар, і все.

— Ти брешеш, — спокійно сказала Катерина. — Хочеш, щоб я переписала квартиру на тебе або Жанну, щоб потім продати її і віддати борги?

Ігор зблід. Його очі забігали.

— Ти про що? Катю, у тебе параноя? Це ж усе твої мікстури…

— Я їх не пила. Вилила в герань. І вона майже зів’яла. Так само, як і наше кохання.

У цей момент двері машини розчинилися. З неї вийшла Жанна. В руках подруга тримала електрошокер, який потріскував розрядами.

— Годі базікати! Вона все знає. Хапай її!

Ігор миттєво скинув маску люблячого чоловіка і кинувся на Катю.

— Відпусти! — закричала вона. Але чоловік був сильнішим. Він заламував їй руку, тягнучи до відчинених дверей машини.

— Жанно, давай, глуши її!

Подруга підскочила і занесла шокер до шиї Каті. У цю секунду з кущів вилетіла тінь. Коротким ударом Андрій вибив шокер з руки Жанни ногою, а потім, перехопивши руку Ігоря, провів больовий прийом, від якого той завив і впав на коліна в бруд.

— Стояти! — гаркнув Андрій, притискаючи Ігоря обличчям до стіни альтанки. — Рухатимешся — руку зламаю.

Жанна відскочила до дерева, притискаючи до грудей забите зап’ястя.

— Не підходьте! Не смійте мене чіпати! Я вагітна!

Усі завмерли. Ігор, крекчучи під коліном Андрія, підняв голову, забруднену землею.

— Що? Жанно, ти?..

— Так, Ігорю. Я ношу твою дитину.

Ігор сіпнувся, намагаючись скинути Андрія.

— Чуєш, ти, відпусти! Вона вагітна. Це… Катю, скажи йому!

Катя дивилася на Жанну. Та стояла, прикриваючи живіт руками, зображуючи жертву.

— Вагітна, значить? — перепитала Катерина.

— Четвертий тиждень! — Жанна перейшла в наступ. — А ти, безплідна курка, заздриш, так? Ти ніколи не зможеш дати Ігорю те, що дала я.

Чоловік дивився на Жанну із захопленням і надією.