Прихований мотив: день, коли маски було скинуто просто за обіднім столом

Люба провела зниклу в листі Машу поглядом, сповненим незбагненної туги, і з загадковою усмішкою похитала головою. «Тут немає жодної містики, просто ми з нею старі й вірні друзі», — приголомшила вона Кузьму, що стояв поруч. «Це дуже довга й неймовірна історія. Якщо не заперечуєте, я поділюся нею з вами за вечірнім чаюванням».

Молодий лісник лише мовчки, але неймовірно тепло всміхнувся у відповідь, звичним жестом закинув на плече важкий похідний рюкзак і впевнено зашагав углиб густої хащі.

Перш ніж остаточно розчинитися в зеленому морі дерев, він озирнувся й привітно помахав своїй новій знайомій рукою. Дівчина відповіла йому таким самим дружнім жестом і неспішно попрямувала у протилежний бік, тримаючи курс на рідне селище.

Усередині неї все клекотіло від нетерпіння: їй до нестями хотілося якнайшвидше дістатися до тітки Глафіри й розповісти про те, як дивакуватий лісник Кузьма буквально голими руками повернув їй здатність нормально пересуватися.

А ще дівоче серце солодко завмирало від думки, що ввечері вона знову побачить цього дивовижного чоловіка й розповість йому історію свого знайомства з дикою ведмедицею.

Поринувши в ці світлі, зігрівальні для душі думки, Люба неквапливо крокувала повз стрункі ряди вікових сосен і пухнастих ялин, майже не переносячи вагу на набридлі милиці. Тепер у її душі не лишилося ані краплі сумніву: зовсім скоро ці дерев’яні підпірки вирушать припадати пилом на горище за непотрібністю.

Період нескінченних випробувань і гірких утрат лишився позаду, відчиняючи перед Любов’ю двері в цілком іншу, сповнену справжнього дива й передчуття щастя реальність.